Сьогодні полиці косметичних магазинів в Івано-Франківську вражають різноманіттям: сотні брендів, десятки текстур, тисячі відтінків. Ми звикли до вибору, до можливості експериментувати, змінювати образи, підлаштовувати макіяж під настрій, пору року чи подію. Та ще кілька десятиліть тому все було інакше.
У Радянському Союзі косметика не була буденністю — вона була дефіцитом, мрією і святом. Франківки, як і мільйони жінок по всьому СРСР, стояли у чергах, передавали чутки «викинули помаду», берегли кожен тюбик і вміли з одного продукту зробити одразу кілька. Краса тоді не мала блиску західних вітрин, але мала інше — винахідливість, терпіння і бажання бути гарною попри все, пише frankivchanka.info.
Природність як норма і дефіцит як правило
Радянська естетика довгий час тяжіла до стриманості й природності. Надмірна яскравість не заохочувалася, а косметична промисловість вважалася другорядною. У 40–50-х роках про системний розвиток б’юті-індустрії взагалі не йшлося.
У магазинах Івано-Франківська, як і по всій УРСР, переважала продукція вітчизняного виробництва. Вибору практично не існувало: одна туш, одна пудра, один тональний крем. Жінки виглядали подібно не тому, що хотіли — а тому, що інших варіантів просто не було.
Про Dior, Chanel чи Estée Lauder знали одиниці. Іноземна косметика з’являлася лише у комісійних магазинах, закритих розподільниках або через знайомих, які мали доступ до спецпостачання. Саме тому імпортні флакони ставали символом статусу — їх берегли, передавали, ховали у шафах.
Косметичка франківки: мінімум засобів — максимум фантазії
Косметичка радянської жінки ніколи не була переповненою. Але кожен її елемент мав подвійне, а то й потрійне призначення.
Одна помада могла бути і для губ, і для щік. Туш — для вій і брів. Тональний крем — змішувався з денним, аби хоч трохи «полегшити» текстуру. Причина проста — дефіцит і ціна.
Франківки, як і тернополянки чи львів’янки, вчилися економити не лише гроші, а й сам продукт. Викинути помаду, в якій залишився хоча б міліметр — вважалося марнотратством.
Косметика власноруч: господарське мило та гуталін
Даремно було б думати, що найбідніші прошарки суспільства вдавалися максимум до придбання низькоякісної косметики. У Франківську, як і по всьому Радянському Союзу, жінки знаходили винахідливі способи виготовляти б’юті-засоби власноруч. Цьому сприяли навіть публікації рецептів у газетах та журналах, де відверто ділилися методами домашнього макіяжу.
Однією з найпоширеніших практик було виготовлення туші для вій. Для цього потрібно було натерти господарське мило, додати гуталін — суміш, яка після певної термічної обробки ставала досить густою. Отриману масу варили на примусі, охолоджували та розливали по маленьких сірникових коробках, які слугували своєрідними футлярами для туші.
Метод може здатися неймовірно диким, а інгредієнти — небезпечними для сучасного погляду. Проте варто згадати, що сучасна радянська пудра часто містила складові, які зараз вважаються надто грубими, а крейда, яку іноді додавали для розсипчастості, сьогодні здається більш природною альтернативою.
Для франківок цей спосіб був не лише економним, а й демонстрацією майстерності та винахідливості. Жінки ретельно стежили за пропорціями, консистенцією та результатом — адже кожна крапля туші мала працювати на красу, навіть якщо продукт народжувався в домашніх умовах.
Черги як соціальний ритуал і жіноча солідарність
Черги за косметикою у радянському Івано-Франківську були не просто способом щось придбати — вони ставали місцем зустрічей, обміну новинами і навіть своєрідним жіночим клубом. Франківки запам’ятали, як ще затемна займали чергу біля універмагів, аптек або парфумерних відділів.
Хтось тримав місце, хтось біг додому за грошима, хтось записував прізвища у зошит. У таких чергах жінки ділилися рецептами краси, радили, як «оживити» засохлу туш чи зробити крем менш щільним. Саме там формувалася усна б’юті-культура, передана без книжок і майстер-класів.
«Ленінградська» туш: символ епохи
Легендарна туш «Ленінградська» або продукція «Невської косметики» була справжнім маст-хевом. Маленька коробочка, тверда текстура і мініатюрна щіточка, схожа радше на зубну.
Перед нанесенням туш потрібно було розмочити водою, іноді — буквально «дихнути» на неї. Вії часто злипалися, тому їх акуратно розділяли голкою або шпилькою. Незручно? Так. Але альтернатив не було.
Цікаво, що цю туш у деяких франківських магазинах можна знайти й сьогодні — вже радше як ностальгійний артефакт.
Тональний крем «Балет»: щільно і без компромісів
«Балет» — ще один культовий продукт. Густий, важкий, з єдиним універсальним відтінком, який підходив далеко не всім. Він лягав щільною маскою, часто відрізнявся за кольором від шиї, але виконував головну функцію — маскував недоліки.
Франківки знаходили власні лайфхаки: змішували його зі звичайним кремом, наносили тонким шаром, розтягували пальцями — бо спонжів і пензлів тоді просто не існувало.
Вазелін: універсальний засіб радянської косметички
У Радянському Союзі вазелін був справжнім косметичним мультифункціональним засобом. Найчастіше вазелін використовували як засіб для зволоження губ: його наносили перед сном, щоб уникнути тріщин, а вранці губи здавалися м’якими та природно блискучими. Також його додавали у домашні рум’яна або навіть у туш для вій, щоб надати густоти і м’якості, особливо коли продукт в магазині був занадто твердим або швидко висихав.
Крім того, вазелін застосовували як базу під тіні для повік — він допомагав кольорам лягати рівніше і триматися довше.
Цей простий і дешевий продукт був настільки популярним, що інколи вазелін ставився на один щабель із тушшю чи помадою. Він був доступним, універсальним і — що головне — дозволяв жінкам експериментувати та підтримувати власну красу навіть у часи дефіциту.
Пудра замість фільтрів
Пудра була обов’язковою частиною макіяжу. Найпопулярніші — «Ленінградська», «Оксамитова», дешевші «Бузок» і «Фіалка».
Наносили її ватою або саморобними тампонами. Іноді — навіть зубним порошком. Сьогодні це здається дивним, але тоді було нормою.
Помада — королева косметички
Саме помада була найжаданішим продуктом. Франківські панянки могли мати одну-дві, рідше — кілька. Відтінки були обмежені: червоний, бордовий, кораловий, вишневий, перламутрово-рожевий.
Вони підходили не всім і часто додавали віку, але альтернативи не існувало. Помаду використовували «під чисту» — залишки виколупували сірником.
Сині тіні і мода на сміливість
У 70-х роках у моду увійшли тіні. Сині, зелені, фіолетові — яскраві й насичені. Найвідоміші — «Олена» від фабрики «Світанок». Маленькі набори з двома-трьома кольорами стали справжнім відкриттям.
Те, що сьогодні здається вульгарним, тоді було символом стилю. Франківки прагнули виглядати модно — так, як на картинках із західних журналів, що потрапляли до міста випадково.
Парфуми і зачіска
«Червона Москва» — аромат з імперським корінням, який став символом радянської жіночності. Важкий, насичений, впізнаваний.
Лак для волосся «Прелесть» фіксував усе намертво. А якщо його не було — в хід ішов цукровий сироп і зубна щітка.
Манікюр без салонів
Про салонний манікюр тоді не йшлося. Франківки робили його вдома, використовуючи мінімальний набір: ножиці, пилочку, лак. Про базу чи топ-покриття ніхто не чув.
Лаки були або прозорі, або надто яскраві — червоні, бордові, фіолетові, кислотно-рожеві. В середині 80-х з’явилися лаки Kiki — справжня сенсація. Вони швидко сколювалися, але дозволяли хоч на кілька днів відчути себе «модною».
80-ті: вибух кольору і свободи
Лише у 80-х роках косметика почала змінюватися. З’явилися яскраві тіні, лаки Kiki, мас-маркет на кшталт Ruby Rose. Макіяж став зухвалим, експериментальним, сміливим.
Франківки більше не хотіли бути непомітними — вони прагнули виділятися.
Після 1991 року індустрія краси змінилася кардинально. Але пам’ять про радянську косметику залишилася — у запахах, коробочках, спогадах.