Психологія радянської жінки, або які шкідливі установки отримали франківчанки в період СРСР

Тоталітарна система Радянського Союзу контролювала не тільки економічне та політичне життя, але й активно втручалась у свідомість населення. “Народна мудрість”, яка передавалась з покоління в покоління, була свідомо згенерована ідеологами для керування думок та дій радянського населення в потрібному руслі. Такі вислови пригнічували особистість та змушували відповідати вимогам режиму. Методами психологічного тиску формувалося пасивне та залежне від держави населення – розповідає frankivchanka.info.

Суть даної статті – не розповідати, наскільки все було погано, франківчанкам це ітак зрозуміло. Важливо розуміти інше, Радянського Союзу вже давно немає, а ці установки досі більшість з нас чули у своєму житті. Важливо, щоб вони й далі не передавались нашим дітям.

Філософія життя 

“Что скажут люди?”, “Что о нас подумают соседи?”

Щоб глибше зрозуміти, чому для радянської людини було так важливо жити “як всі”, потрібно згадати історію та уявити атмосферу тогочасного буденного життя. В СРСР процвітав колективізм: з маленького віку діти об’єднувались в жовтенят та піонерів, в молодому віці вони були комсомольцями. Одноманітність процвітала у всьому, від сірих схожих між собою тогочасних будівель до одноманітного одягу. Проявляти “інакшість” загрожувало “санкціями”.

Особисті кордони людей були настільки розмитими, що навіть у розмовах частіше вживалось колективне “ми” замість “я”. Та й про які особисті кордони взагалі можна говорити у країні, в якій на партійних зборах могли обговорювати деталі сімейного життя та вирішувати долю двох людей. Тому і зараз багато людей, народжених в Радянському Союзі, дуже переймаються через думки оточуючих та уникають надмірної уваги до своєї персони.

“Моя хата скраю…”

Всю нашу історію москалі нищили, редагували та перефразовували все українське. Верх цинізму: зробити недолугу фразу “Моя хата скраю, нічого не знаю” з гордого козацького прислів’я “Моя хата скраю – першим ворога зустрічаю”. За козацьких часів люди, що жили на кордоні поселення, першими ставали на захист родини та країни від непроханих гостей.

“Тише едешь, дальше будешь!”, “Тише воды, ниже травы.”, “Инициатива наказуема!”

Всі ці установки формують тиху і зручну людину, на якій буде їздити і держава, і оточення. Зайвої активності теж радянські люди намагалися уникати, адже знали, якщо будуть занадто активними, отримають ще більше обов’язків. Про якусь особливу доплату за їх виконання смішно навіть думати. Вдумайтеся, дорослі люди бояться пропонувати щось нове, щоб не бути покараними. 

“Я человек маленький.”, “Сверху виднее”

Цей типаж виникає в російській літературі періоду реалізму. Героїв Чехова, Достоєвського, Булгакова паралізує страх перед життям. Їхні страхи перед невідомістю, критикою та владою руйнують їхню психіку, ведучи до божевілля або самогубства. Вони дуже хочуть отримати визнання, і це лише поглиблює їхню відчайдушність. Їхні дії закінчуються або пошуком порятунку в магії, або в самогубстві, але не в реальних діях щось змінити. Результат: велика кількість заляканих людей, які вірять у свою незначущість формує абсолютно імпотентне суспільство, яке мовчки спостерігає, як військові їхньої країни чинять воєнні злочини на території інших країн. А що ж вони можуть зробити, вони ж “люди маленькие”?

“Политика – дело грязное”

Чудове доповнення всіх попередніх установок. Дуже зручно перекласти відповідальність на абстрактних “можновладців”, які всі нечесні. Якщо там все настільки “нечисто”, то людині з чистим сумлінням не варто там навіть “бруднитися”. Тож вони залишаються “внє палітікі” і спокійно відмовляються будь-як впливати на державні справи. Вони не ходять на вибори, не підписують петиції, не піднімаються на мітинги. Як бачимо, на росії ця установка досі є популярною.

“Не надо, я сама!”

В період дефіциту харчів просити про допомогу було досить принизливо. Адже одержавши бажане, в людини було відчуття, що тепер і вона повинна дати щось в обмін. Якщо ж кілька разів людині відмовляли, вона мусила вирішувати проблему самотужки.

Та й тогочасна система виховання будувалась на тому, що просити про допомогу означало визнавати власну вразливість та слабкість. Також таку людину могли присоромити чи висміяти. Тож люди намагалися робити все самостійно, і в них це виходило.

“Скромность украшает”

Така риса характеру як скромність дуже культивувалась в Радянському Союзі. Звичайно, скромні люди дуже зручні, їм мало потрібно, вони не надто виділяються чи проявляють себе. І, звичайно, вони мовчазні та ні на що не жаліються.

Побутові установки 

“Не выбрасывай, оно ещё понадобится!”, “В хозяйстве пригодится!”

Логіка тут була проста: “зараз викинеш, а пізніше не дістанеш”. Така була реальність у пізньому Союзі: з порожніми прилавками, дефіцитом речей навіть першої необхідності, купівля речей за талонами тощо. Все, що з’являлось в магазинах, швидко змітали з полиць. Часто люди навіть особливо не роздивлялися товар, який купують, адже взуття непотрібного розміру можна було в когось обміняти, скажімо, на спортивні штани. Тому в таких умовах люди навчилися заощаджувати та зберігати безліч старих та поламаних речей. Зберігались ці “скарби” в антресолях, на балконах та в гаражах. 

“Не трогай, это на праздник!”

Звичка все відкладати на потім формувала синдром відкладеного життя. Причиною її виникнення був дефіцит товарів та невпевненість у завтрашньому дні. 

Одяг та взуття в Радянському Союзі було дістати непросто, особливо якусь гарну сукню чи іншу красиву річ, тому їх дбайливо берегли та вдягали лише на особливі події. Практично кожна радянська людина могла похвалитися вихідною парою туфель, які вдягались один чи два рази, красивим сервізом у серванті, з якого ніхто ніколи не їв, модною помадою, що стояла на полиці, чи красивими дитячими штанами, які дитина вдягала один раз і помічала, що вони вже на неї замалі. 

Все найкраще трималося “на потім”, “на вихід”. Старі та порвані речі, звісно, не викидались, їх носили вдома. 

Виховання дітей 

“Меньше знаешь – крепче спишь.”, “Будешь много знать, скоро состаришься”

Однією з ключових стратегій тоталітарного режиму СРСР був контроль за інформацією, тому абсолютно логічно, що цікавість була під забороною. Важливо було сформувати населення пасивним та залежним від державної пропаганди. Тому згідно з логікою радянської людини, значно безпечніше було не знати чогось, що може накликати біду. Краще взагалі про це не думати та міцно спати, замість того, щоб боротися з обставинами або чимось потенційно небезпечним. Таким чином в людей формувалась інфантильність та схильність до самообману.

“Я – последняя буква алфавита”

Суцільне знецінення особистості. Дітей змалечку навчали добре ставитися до інших, але не до себе. Цікаво, як може людина відігравати “останню літеру” у своєму житті?

Вырастешь – поймешь!”, “Вот будут свои дети, тогда поймёшь!”

Суть цих фраз полягає в забороні права дитини мати власну думку та власний погляд на світ. Такі фрази формулюють залежність від думки старших та комплекс неповноцінності та пригнічують творчий потенціал чи будь-яку ініціативність.

“Старший всегда лучше знает”

З дитинства людині втовкмачували в голову, що з вчителями не можна сперечатися, старших треба слухати, вони краще знають. Але вік – це лише паспортні дані і не є показником рівня ерудиції. Та й помиляються всі, незалежно від віку. А якщо ця старша людина токсична та має безліч комплексів?

“Яйцо курицу не учит!”, “Молоко на губах не обсохло…”, “Вот будет у тебя своя семья, там будешь командовать”

Зазвичай такі фрази використовувались в тих випадках, коли в розмові закінчувались всі інші логічні аргументи. Зараз така маніпуляція віком називається ейджизмом. Схожі фрази вказують дитині на її нездатність зрозуміти складності дорослого життя. Вони впливають на самооцінку, обмежують можливості та потенціал людини. 

“Все должно быть сделано идеально. С первого раза”, “Не умеешь, не берись”

Дивна установка, яка багатьом людям ускладнює життя в майбутньому. Багато радянських школярів пригадує, як ненавиділи школу і по 5-6 разів переписували домашнє завдання, адже все мало бути ідеально. В дорослому віці такий перфекціонізм паралізує, людина може так і не ризикнути зробити те, що вона справді хоче, адже результат може виявитися неідеальним, тож краще не робити ніяк, ніж абияк.

“Будешь себя плохо вести, отдам тебя в детский дом/ цыганам/ милиционеру/ этой тёте…”

Моторошна погроза, щоб через страх зробити дитину слухняною. Короткостроковий результат вона може дати – дитина заспокоїться, але в майбутньому в неї можуть бути проблеми з тривожністю, довірою, самооцінкою, відчуттям безпеки.

Заборона на радість та прояв емоцій 

“Хочется – перехочется!”, “Хорошего понемножку”

Чудовий спосіб пригнітити індивідуальність – ігнорувати особисті бажання та навіть потреби. Покоління виростали на тому, що їхні прагнення неважливі, і передавали цю “мудрість” дітям. Як наслідок – занижена самооцінка та проблеми самореалізації. Як стверджують франківські психологи – дуже багато клієнтів приходять саме з цими проблемами.

“Не смейся много – плакать будешь!”

Ще один спосіб контролю над людиною – заборона емоцій. Сміх та радість вважались небезпечними, адже це могло посприяти виникненню незалежних настроїв та думок. Тож радянським людям необхідно було нав’язати стриманість та емоційну закритість.

“Не ной! Не плачь как девчонка!”,”Мужчины/ мальчики не плачут”

Сексистське порівняння, в якому висміюються та ігноруються емоції людини. Емоції є людською реакцією на подразники, це природна реакція нашого організму. Як стверджують франківські психологи, негативні емоції людина повинна проживати так само як і позитивні. А стримувати їх шкідливо для людини. Як говорили в СРСР, емоції потрібно контролювати. Але таке слово є теж неправильним, людина може керувати ними – направляти в потрібне русло, щоб не шкодити іншим (можливо, дуже справедливим гнівом).

Отож, сварити чи принижувати дитину за її відчуття та те, що ще не навчилась керувати власними реакціями як мінімум жорстко та безглуздо. Звичайно ж, як наслідок будуть психологічні травми.

“Чем похвастаешься, без того и останешься!”, “Счастье любит тишину.”, “У стен есть уши.”, “Молчание – золото!”, “Не произноси желание вслух!”

Досить логічно, що радянській людині складно було довіряти іншим. Це почуття формується в дитини в маленькому віці, вона переймає його від батьків. Якщо ж батьки тривожні, і з їх поведінки дитина зчитує, що світ небезпечний, їй буде складно навчитись довіряти. Та й довіри між радянською владою та суспільством фактично ніколи й не існувало: придушені повстання, голодомори, “розкуркулення”, розстріли та ув’язнення, м’яко кажучи, не сприяли розвитку довіри. 

“Будь как все!”, “Не высовывайся!”, “Выскочек никто не любит”

Знову ж таки, подавлення індивідуальності та будь-якої ініціативи. Своєї думки в людини не повинно бути, або, принаймні, її не повинно бути чути.

Харчові звички 

“Хлеб всему голова”

В Радянському Союзі в людей була звичка все їсти з хлібом, в тому числі й вуглеводи: картоплю, каші чи навіть вироби з борошна: макарони, вареники чи пельмені. Така звичка сформувалась приблизно після Другої світової війни, коли людям не вистачало в харчуванні калорій (про голодомор навіть не згадуємо), адже хліб є дешевим джерелом вуглеводів та калорій. Зараз від цієї звички краще відмовитися, адже зайві калорії та вуглеводи шкодять нашому здоров’ю. Також важливо, який саме хліб ми їмо, чорний та цільнозерновий хліб є джерелом багатьох корисних речовин, тоді як в білому хлібі користі нуль.

“Пока не доешь, из-за стола не встанешь!”, “У нас продуктами не перебирают!”

Чимало дорослих людей можуть з жахом згадувати, як в дитинстві їх загодовували манною кашею, яку обов’язково потрібно було доїсти. Культ їжі, якесь бажання нагодувати усіх та нарікання на худорлявість – наслідки голодоморів, які влаштовувала радянська влада своїм громадянам.

Жіноча “мудрість”

“А часики тикают”

Незручні питання старших родичів про народження дітей давно стали фольклором. Планування сім’ї є інтимною та болючою темою, яку далеко не всім хочеться обговорювати. Тож якщо людина сама не почала розмовляти на цю делікатну тему, запитувати – навіть якщо це близькі друзі/ діти/ родичі – чи давати непрохані поради вважається нетактовним. Хоча, знову ж таки, нетактовним це є для нашого часу, коли людина має право на повагу своїх кордонів. В радянські часи люди не мали такого права, наприклад, особисте життя людей обговорювалось на партійних зборах.

“Дал бог зайку, даст и лужайку”

За цією безглуздою установкою ховається безвідповідальність та інфантильність. Також дуже цікаво, про якого бога йдеться, якщо СРСР – атеїстична країна. Тож хто допоможе та попіклується про людину? Партія. Але для цього потрібно гарно поводитися та бути зручним для системи. 

“Бьёт – значит любит!”, “Стерпится – слюбится.”, “Ссоры из избы не выносят”

Типова москальська логіка, яку навіть складно коментувати. Схожі фрази виправдовують насильство в сім’ї, неначе це є частиною норми. Зрозуміло, що ніякої підтримки жертви насильства не отримували, навпаки нормалізувались жорстокі відносини та емоційна травматизація. Хоча, яка може бути підтримка, якщо про такі речі краще взагалі мовчати, адже “Ссоры из изьбы не выносят”!

Робота та гроші

“Стабильность превыше всего”

Всім нам часто хочеться тотальної стабільності. Однак її просто не існує в природі, адже світ постійно змінюється. І для людини вкрай важливо вміти пристосовуватися до цих змін. А от для людини, яка прагне стабільності, складно прийняти якісь зміни, тому вона їх всіляко уникатиме. Терпітиме тирана в сім’ї, ненависну роботу – тільки щоб залишатися в міфічній стабільності.

“Незаменимых людей нет”

Схожі слова можна було почути від начальства, якщо людина намагалась обговорити покращення умов праці чи підвищення заробітної плати. Тобто якщо працівник поводитиметься не так, як цього очікує система, не буде зручним, на його місце швидко знайдуть когось покірнішого. А опинитися без роботи було страшно, адже в той час “тунеядство” було заборонено законом і можна було отримати термін. Типове для СРСР ставлення до людей як до ресурсу. До речі, в той самий час в західному світі навпаки заохочувався індивідуалізм. І незамінні люди – особливо майстерні, талановиті, вправні та наполегливі – були.

“Честным трудом денег не заработаешь!”, “Деньги – зло!”, “Не в деньгах счастье.”, “Не жили богато, нечего и начинать”

Якщо в Радянському Союзі було складно щось заробити, то чудовою ідеєю було знецінити гроші, сформулювати в населення негативне ставлення до багатства та підприємництва та пригнітити ініціативу, підживлюючи ідеї рівності.

“В тесноте, да не в обиде.”, “С милым рай и в шалаше”

Завдяки таким виправданням радянській людині легше було змиритися з низьким рівнем комфорту. Людина ставала більш терплячою до незручностей та не прагнула покращити умови свого життя. Хоча, і можливостей в тій країні в неї було не так і багато.

Психологія та медицина 

“Раньше депрессий не было!”, “Раньше в поле рожали!”

В епоху доказової медицини потрібно залишити в минулому всі методи та установки, які не містять раціонального пояснення. Проблеми зі здоров’ям, зокрема психологічні, начебто не видно, тому набагато простіше їх знецінити та заперечити, ніж лікувати. Набагато легше вірити у всякі травки-припарки та народні засоби. Ще, звісно, додати, що таблетки – шкідливі, а лікарі навмисно шкодять людям, щоб ті до них приходили – це і багато іншого – наслідки недовіри до радянської медицини та низька освіченість.