Сьогодні, в час великих досягнень в сфері науки, медицини і навіть низки важливих відкриттів в галузі космосу, ІТ-технологій, про які ще десяток років тому ніхто й подумати не смів, не те що наважитись, людство все більше відсуває на задній план свою історію, забуває своє начало – свої корені, традиції, побут. Історія… стирається, забувається…
Чи здатні ми зберегти і відродити те, що так цінували наші пращури, навчаючи своїх дітей від покоління до покоління, прищеплюючи їм любов до традицій? Про це розповість “Frankivchanka.info” з посиланням на Chastime.
Приміром, давнє українське ремесло – пошиття постолів – шкіряне взуття, яке побутувало в Україні до початку ХХ століття, – сьогодні знаходиться на межі зникнення. А ще колись на Гуцульщині майстри були в кожному селі.
Зрозуміло, що гуцульський стрій у повній комплектації без цих виробів не представлятиме цінності не тільки багатьох поціновувачів, колекціонерів етнографічного одягу, фольклорних колективів тощо, але й для представників цієї великої етнічної групи українців – гуцулів.
Мусимо сказати, що цим унікальним і потрібним ремеслом в краї сьогодні займається лише один майстер, уродженець Космача, що у Косівському районі Прикарпаття, – Тарас Дзвінчук. Тож, щоб, доповнити свій гуцульський стрій взуттям – постолами – люди приїжджають з усіх-усюд: з довколишніх сіл, сусідніх районів, інших регіонів великої України і, навіть, замовляють з-за кордону.
Своєму ремеслу чоловік присвятив майже 50 років. Всю роботу робить самотужки, вручну. В майстерні, в якій ще працював його батько, немає жодного механізованого приладу.
Пошиття однієї пари постолів у майстра займає до трьох днів. Спершу чоловік вирізає шматок шкіри і замочує її в теплій воді. Це потрібно для того, щоб шкіра стала м’якою і гнучкою, щоб потім легко надати їй форму. Також шкіру змащує овечим жиром. А далі за допомогою інструментів прикрашає їх.
Жіночі постоли чоловік оздоблює квітковими прикрасами, бісером. Ціна однієї такої пари – 29 євро. Чоловічі ж трохи дешевші – 25 євро.
Треба сказати, що постоли і сьогодні, як не дивно, не вийшли з ужитку. Ними охоче користуються пожилі гуцули та горяни. Їх взувають до роботи, бо зручні, міцні і легкі. А ось у святкові дні гуцулів можна побачити в інших – більш нарядних, барвистих одностроях і вишуканих постолах.
Навчив ремеслу Тарас Дзвінчук і свого сина, однак той не планує продовжувати справу батька.
Однак це досить кропітка праця, яка потребує чимало сил і часу. А ціна, будемо відверті, є мізерною. Тож займатися цим ніхто не горить бажанням, особливо молодь.
