Давні світлини та поштівки дозволяють нам досить детально уявити моду початку XX століття у Станіславові. А от про більш давні часи ми знаємо тільки з поодиноких портретів чи архівних дописів – пише frankivchanka.info. Тому надзвичайно цікаво занурюватися в цю атмосферу минулого Станіславова та уявляти, як виглядали тогочасні міщанки та в яких сукнях ходили давні модниці.
Вулична мода
Відомо, що в Станіславові в XVII та XVIII століттях прекрасно вживалися люди різних національностей та різного соціального статусу. Отож і тогочасна вулична мода була дуже строкатою. Це було поєднання і сірих свитків ремісників та селян, і чорних єврейських халатів, і барвистих жупанів багатих міщан. Бідніші дрібні купці та ремісники були зазвичай вихідцями з села, і приблизно до кінця XVIII століття носили дещо видозмінений традиційний одяг з давньослов’янськими компонентами. Зокрема, це були довгі сорочки, схожі на туніки, які вдягали навипуск, а на талії красувався широкий пояс. Чоловіки носили їх зі штанами, жінки – зі спідницею, що виглядала як прямокутний відріз тканини. Як верхній одяг використовувалась свита, в якої була пряма спинка, клини по боках та вузькі довгі рукави. Її також оперізували поясом.
Якщо селяни зазвичай одягали тільки сорочку та штани, то міщани носили поверх сорочки й верхній одяг. Також вони одягали по дві сорочки: знизу звичайна, з простого полотна, і зверху гаптована.
Цікаво, що у Речі Посполитій з 1613 року законодавство регулювало, який одяг могли носити різні верстви населення. Міщанам, які в усьому наслідували шляхту, було заборонено мати дорогі тканини, наприклад, шовк, коштовності та дорогі хутра (чорної лисиці, горностая та рисі). Порушників карали штрафами. З часом цю заборону зняли, й соціальний статус населення можна було визначити за якістю тканини: заможні мешканці шили вбрання з дорогих привізних матерій, тоді як біднота задовольнялась домотканими тканинами.
Багатші міщани та місцева шляхта шили вбрання за французькою, а потім англійською модою. Дрібна шляхта до кінця XVIII століття залишалася вірною традиціям та виступала проти чужоземного впливу.
Дуже популярним декором в Галичині було гаптування. Одяг бідніших міщан прикрашала виконана шовковими нитками вишивка гладдю та стебнівкою. У вбранні багатших у вишивку вкраплялися також золотисті та сріблясті нитки. Ще на тогочасному одязі можна побачити різнобарвні та золотисті шнурки, ґудзики, тасьму та мереживо.
Виробництво тканин та одягу
Станіславів здавна славився якісними виробниками тканин, взуття та одягу, ці ремесла були в місті з моменту його створення. Ще в XVII – на початку XVIII століття Андрій та Юзеф Потоцькі видавали чимало цехових привілеїв у цих ремеслах.
Більшість міщан використовували для одягу тканину місцевого виробництва, а еліта вибирала дорогоцінні привізні матерії. Згідно з архівними матеріалами, найбільше виготовлялося сукна і конопляного та лляного полотен. Крій та форми міщанського одягу багато в чому були схожими із селянськими.
У XVIII столітті в Станіславові починається виробництво цінних тканин: шовкових, золотистих та узорчастих.
Станіславівська персярня
Шляхтичі обов’язково носили пояси. В XVII столітті прийшла мода на перські широкі пояси. На їх виготовлення брали шовкові, золотисті та сріблясті нитки. Ці пояси були настільки популярними, що на території всієї Речі Посполитої з’явилися персярні – фабрики, що працювали за перськими технологіями. Приблизно з 1740 року була така фабрика і в Станіславові. Відомо, що її діяльність дуже підтримував гетьман Юзеф Потоцький. Розквітом фабрики був 1744 рік. Тут вірменином Домініком Місюровичем було створено найбільший центр виготовлення поясів на всю Річ Посполиту. Ще він створив відому в той час школу майстерності, де навчалися майбутні відомі майстри. На жаль, до наших днів не збереглося жодного виробу, виготовленого на Станіславівській персярні.
Одяг тогочасної еліти
Крім одягу, пошитого за європейською модою, “вершки суспільства” носили також і традиційний одяг, зокрема жупани, кунтуші та делії. Міщанські інвентарні описи містять багато позицій саме цього одягу, тому можна стверджувати про його широке використання.
Делії – довгі зимові шуби з хутра вовка або ведмедя, з довгими рукавами та підшиті сукном. Цей верхній одяг не застібався, а носився наопашки. Кунтуш – верхній одяг, який одягали поверх жупана. Для його пошиття брали дороге кольорове сукно. Кунтуш мав великі прорізи для рук та довгі “фальшиві” рукави. Жупан – верхній одяг, який шили з дорогих тканин: парчі, тонкого фабричного сукна або штофу. Жупани були приталеними, з призбираними спинками. Зверху на жупан одягали кунтуш. Жупани та кунтуші галицькі міщани носили аж до кінця ХІХ століття. Жупани завжди були зі світлих тканин, а кунтуші з темних.
Не менш популярним верхнім одягом серед знаті та багатих міщан була також кирея – довгий виріб без рукавів. Кирея шилася зазвичай із сукна і була схожою на плащ. Кирея мала також комір – дрібнішої шляхти з сукна, та багатших – з хутра. Носіння киреї підкреслювало соціальний статус та заможність. У киреях ми бачимо на портретах володарів Станіславова: Юзефа Потоцького в розкішній темно-червоній, з хутром чорної лисиці, та Вікторію Ліщинську, в червоній, оздобленій горностаєм, одягненій на модну в ті часи сукню з вузьким ліфом.
У XVII столітті в Західній Європі панує стиль ренесанс. Однак в Галичині він був мало відчутним, лише в деяких деталях одягу аристократичних кіл. Шляхта та заможні мешканці продовжували носити звичайне для них вбрання, зокрема, сукмани (довгі жилети із сукна), жупани, доломани (довгі куртки, які оздоблювались шнурками). Поверх них одягали делію, кунтуш, шубу чи ферезію (приталений довгий плащ з широким рукавом, оздоблений петлицями та хутром).
У другій половині XVIII століття у світових трендах був стиль бароко, після нього рококо. Вони принесли в Галичину нові види прикрас та матеріалів. Вбрання як жінок, так і чоловіків було приталеним та оздоблювалось великою кількістю декоративних елементів: шнурками, стрічками, вишивкою та мереживом. Головною була привабливість вбрання, а не його зручність.
З кінця XVIII століття тогочасна еліта все частіше вдягалась у вбрання, пошите за західними зразками. Жінки носили химерні сукенки популярних в той час у Європі стилях бароко та рококо. На початку ХІХ століття ці сукні стають дещо простішої та строгішої форми. Середовищу галицької шляхти та магнатів були притаманні й традиційні особливості пошиття та оздоблення суконь, головних уборів та верхнього одягу. Модні сукенки багатих міщанок та шляхтянок складалися зі щільно обтягаючого ліфа та широкої спіднички. Її каркасом служили металеві прути, обтягнуті тканиною. З другої половини XVIII століття спіднички стають ширші та овальні. Такі сукні мали чіткий силует з ефектними контрастами, притаманними стилю рококо. Отож, станіславське міщанство обирало вбрання європейських фасонів, але дещо змінених до місцевих традицій. Головною цінністю цих сукенок були дорогі тканини.
У ХІХ столітті в орнаментах тканин, декорі та кольоровій гамі вбрання міщан була притаманна античність та готика. Описи очевидців тих часів свідчать, що модники Станіславова одягалися по-французьки чи по-німецьки. Одночасно фонди Львівської наукової бібліотеки імені Стефаника містять понад тисячу малюнків мешканців Литви, Польщі та Західної України за 1830 рік. Є там і акварелі з жителями Станіславівського округу. На цих картинах вони у свитках, жупанах та кунтушах, тобто одягнені згідно з модою XVIII століття.