Як одягалися в Станіславові в міжвоєнний період

Як стверджує Ігор Менів, дослідник історії, починаючи з австрійського періоду і до Другої світової, Станіславів був одним із центрів моди. Станіславівські модниці нічим не відставали від віденських та паризьких.

Сто років назад вважалося майже непристойним купувати готовий одяг. У Станіславові працювало більше ніж 100 модних кравців, які створювали вбрання містянкам за зразками тогочасних модних журналів, розповідає frankivchanka.info.

Мода після Першої світової війни 

Після Першої світової війни остаточно відійшли в минуле багатошарова спідня білизна та корсети. Сукні більше не підкреслювали талію та бюст й відкривали ноги.

В цей історичний період змін та експериментів стало модно вести рухливий спосіб життя та плекати “молодечий вигляд”. Тогочасні модельєри активно працювали над створенням одягу для спорту. Також міщанки носили “прогулянкове вбрання”: зручну спідницю, яка защіпалась збоку, жакет, сукні вільного крою та вовняні штани. У 20-ті роки минулого століття жінки починають активно використовувати велосипед, одягнувши для цього спідничку чи сукенку до колін та капелюшок.

Ще у 20-х роках типовою була прямолінійність крою. Велике значення мали колір, візерунки та тканина, особливо в Станіславові полюбляли тоненькі прозорі гази та мусліни. Сукні шили коротші, часто з довгим “грецьким” рукавом. На зміну декольте прийшли маленькі світлі комірці.

Спостерігалося широке використання трикотажу, а згодом і синтетичних матеріалів. Особливо популярними були мереживні вироби: накидки, шалі та рукавички. Також ним прикрашали блузи та сукні. Жінки стали носити панчохи із віскози. Сміливіші модниці значно урізноманітнювали свій стиль за допомогою штанів.

Мода в 30-х роках 

В 30-х роках мода кардинально змінилася: сукенки стали шити довші, складнішого крою, з короткими рукавами, які доповнювали вишукані довгі рукавички. Жительки Станіславова знову стали носити волани, пелеринки та хвости. 

Досить відкритими були купальні костюми. Цікаво, що на росії в той час купальники більше нагадували піжаму, тоді як купальні костюми галичанок були схожі на сучасні закриті. А ще в 1930-х роках з’явились плісировані спіднички, які вдягали поверх купальника та знімали при купанні.

В міжсезоння панянки Станіславова вдягали твідові та вовняні костюми. Спіднички шилися до середини литки або сантиметрів на 10-15 нижче коліна. Жакети були зовсім довгими або напівдовгими та часто повністю закривали спідницю. Коміри мали оксамитове або хутрове оздоблення. А ще в 30-х роках почали прикрашати рукави жакетів хутром. Такі манжети сягали аж до ліктів.

З костюмами носили різноманітні блузи: від мереживних до пошитих у спортивному стилі.

Галичанки більше не дотримувались правила носити комплект в одязі: тепер поєднувались окремо пошиті костюми, сукенки та плащі. Звичайно, вони гармоніювали між собою чи були контрастними.

Популярними в той час ставали шалі, які іноді носили замість пелеринок та плащів. Палітра форм, розмірів, матеріалів та оздоблення була безмежною: від вишитих до прикрашених довгими, аж до пів метра, китицями, блискучими паєтками, полотном ручного розпису та золотим мереживом.

Панчохи тепер носили темніших відтінків, тілесні залишили тільки для вечірніх суконь.

Зимові плащі оздоблювали хутром. Оскільки натуральне хутро не всі могли собі дозволити, використовували штучні замінники. А ще з’явилися знімні хутряні комірці, що носились з різним вбранням.

Візитові та вечірні сукні 

Ще більше стали відрізнятися візитові та вечірні вбрання. Візитовими зазвичай були скромні сукенки з довгим рукавом та маленьким комірцем, розширені донизу. А от для пошиття вечірніх суконь брали дорогі матерії, зазвичай мереживо або шовковий оксамит. Такі сукні були довгі, до кісточок, і розширювалися донизу складками або воланами, на талії стягувалися паском. Сукні шилися з довгими рукавами або взагалі без рукавів, але тоді обов’язково вдягали довгі рукавички, які шили з мережива або тонкої шкіри. Виріз декольте був не скільки глибоким, як широким, і його зазвичай прикривали шифоном чи тюлем тілесних відтінків. 

Бальні сукні вибирали дуже ретельно, їх шили найкращі кравчині. Навіть у тогочасній пресі розповідали про найкраще вбрання. Наприклад, у газеті “Кур’єр Станіславовський” за лютий 1911 року зазначається, що старокавалєрську вечірку вразила пані Буковська гарною голубою сукнею, прикрашеною чорним та срібним оксамитом. Пані Давидовичева прийшла в чорному елегантному платті з турецької тканини, а пані Едерову прикрашала біла сукня, оздоблена золотим шиттям. 

Ще мешканки Станіславова обов’язково одягали капелюшки. Щоденні капелюшки, які носили на роботу, на закупи чи до міста, були переважно з велюру, з маленькими полями в спортивному стилі. Однак його фасон в жодному разі не повинен був бути схожим на чоловічий.

Ввечері на гостину чи до кав’ярні чепурні мешканки Станіславова полюбляли вдягати оксамитові капелюшки, прикрашені модними шпильками.

Галичанки пильно стежили за тенденціями європейської моди, але разом з тим дуже популярними були українські традиції в одязі. Сукні та блузки традиційно оздоблювали народною вишивкою.

Популярний жіночий журнал “Нова хата” проводив конкурс на найкращий фасон вбрання в народному стилі. Конкурс був дуже популярний, редакції журналу було представлено безліч прекрасних моделей. Настільки багато, що було просто неможливо визначити переможців!

Цікавим є випуск цього журналу за лютий 1929 року. Там можна знайти поради, як варто вдягатися:

• Не ходити в золотих та дорогих прикрасах вдень.

• Не вдягати вечірні сукні до 19 години вечора.

• Ввечері не можна вдягати спортивні черевики.

• Не можна ходити ввечері в костюмі, який одягали вдень.

• У місті жінки не з’являються на вулиці без капелюшка, але в театрі в ньому не можна сидіти.

• Найгірше виглядає пара, яка вдягнена неоднаково: наприклад, вона дуже елегантна, а в нього занедбаний вигляд, чи навпаки. Також перед тим, як йти на гостину, потрібно поцікавитися в господарів, який одяг обирати.

Як одягалися в селі 

Раніше одяг був майже як паспорт селянина: кожному селу був притаманний комплекс вбрання. Таким чином на ярмарках можна було відразу розуміти, хто звідки.

В кінці ХІХ століття в села Галичини починає проникати вбрання міського типу. Селяни починають купувати фабричні тканини та використовувати їх на свій лад. Готові тканини стають все популярніші, і з часом полотно власного виробництва стали вдягати лише до шлюбу або тримати собі “на похорон”.

В селах, які розташувались ближче до повітових центрів, стали вдягатись “по-міському” ще до Першої світової війни, однак помітніші зміни відбулися саме в післявоєнний час. Полотняні штани замінили європейські костюми, замість кептарів стали носити жакети та плащі. Нова мода змінила і головні убори: тепер чоловіки міряли на себе міські капелюхи та кашкети. Жінки ж досі продовжували носити хустини. Залишилась тільки вишивка, якою щедро оздоблювали куплені фабричні сорочки.

Вплинула міська мода і на весільний одяг. На початку XX століття доньки заможних селян або дівчата, що якийсь час попрацювали служницями в місті, почали одружуватися в білих сукнях чи білих спідницях з блузками. Доповнювала образ фата, чи, як казали, “вельон”.

Трендові вишиванки для міщанок

В той час як селяни активно переходили на фабричний одяг, міщанки все більше цікавилися народним вбранням. Вишиванки в той час були надзвичайно популярними, однак це було не повернення до давніх місцевих традицій, а їх сучасні аналоги.

Народні мотиви все частіше можна було побачити на громадських зібраннях, національних святах та концертах. Особливо панянки Станіславова полюбляли вишиті лляні сукенки та сорочки. В тогочасних спортивних костюмах часто використовувались гуцульські кольори та орнамент.

Важливу роль в популяризації вишиванок відіграв журнал “Нова хата”, в якому можна було знайти зразки сучасного трендового одягу з елементами вишивки, поради, як з традиційного одягу створити модну модель та як можна осучаснити старі речі (в наш час це називається ресайклінг).