Традиційні гуцульські прикраси

Гуцульські прикраси – це не просто аксесуари, а цілі історії, закодовані в орнаментах, матеріалах та способах виготовлення. Вони відображають побут, вірування та повсякденне життя гуцулів, пише frankivchanka.info.

З давніх-давен гуцульські прикраси виконували не скільки естетичну, як магічно-захисну функцію. Вони використовувалися в першу чергу як обереги та захищали свого власника від стихій, лихих духів, злих чарів тощо. В орнаментах цих прикрас безліч елементів давньої дохристиянської культури ще з часів Київської Русі. 

Зґарда

Зґарда є, мабуть, однієї з найвідоміших гуцульських прикрас-оберегів. Це дротик, ремінець чи шнурочок, на який нанизують литі хрестики та між ними латунні або мідні спіральки чи трубочки. Прикраса може мати один, два або три разки. Чим більше хрестиків на прикрасі, тим заможніша родина. Бувають також і великі зґарди із розп’яттям, які ще називають “ґаздівськими”. Слово “зґарда” означає охороняти, берегти. 

З’єднують зґарду так звані чепраги. Вони мають вигляд двох круглих пластин, прикрашених ажурним або карбованим візерунком. Чепраги досить великі, можуть бути 6-7 см діаметром. Древні гуцули вірили, що чепраги захищають від злих духів. Центральна частина чепраги оздоблена різними варіантами солярної символіки: колесом з чотирма, шістьма або вісьмома спицями, концентричними колами, шестираменною розетою тощо.

Шелест 

Шелест є, мабуть, найстарішим традиційним намистом. Воно складається з маленьких круглих дзвіночків (бубонців), виготовлених технікою штампування. В давні часи ця дзвінка прикраса мала назву “сороківці”. Намисто видає ніжний дзеленькіт при ходьбі. Подейкують, що гуцул легко міг впізнати свою кохану за передзвоном намиста. Зараз ця прикраса практично забута, але сучасні майстри відроджують цю прикрасу, додаючи до неї нотки новизни.

Сережки

Сережки вважаються однією з найпоширеніших гуцульських прикрас. Дівчатка починали їх носити з дворічного віку. Вони можуть бути найрізноманітніших форм, але на Гуцульщині найпопулярнішою була грушоподібна форма. Маленькі дівчатка носили мідні сережки, дівчата та молодиці – золоті, срібні чи позолоченні. 

Салби

Своєрідний нагрудник з тканини, до якого пришивали монети. На 3-4 низках виблискувало чимало австро-угорських, польських, російських, румунських та італійських монет. Сьогодні салби зустрічаються дуже рідко.

Коралове намисто 

Одна з найулюбленіших гуцулами прикрас. Гуцулки могли носити на своїй тендітній шиї 40-50 разків намиста, що разом важили кілька кілограмів. Вийти без намиста з голою шиєю для гуцулок було те саме, що вийти голою. Особливо полюбляли червоні коралі, адже вірили, що вони оберігають від чарів та злих сил. В гуцулів вважалось поганою прикметою загубити чи розірвати намисто. Крім того, ці прикраси були дорогими. Тож гуцулки носили їх дуже бережно та передавали у спадок.

Пацьорки

Дуже цікавий різновид намиста. Його роблять зі смальти – непрозорого кольорового скла найрізноманітніших кольорів: темно-синього, бірюзового, блакитного, зеленого, коричневого, червоного чи білого. Круглі намистинки розмальовувались різними фарбами та навіть інкрустувалися золотом або склом. На намистинках красувалися різноманітні рослинні мотиви: завитки, листочки, гілочки тощо. Дешевшим варіантом було намисто білих відтінків – “перли”. Воно було дуже популярним, гуцулки носили його в багато шарів. Воно було недорогим і одночасно дуже ефектним.

Силянки

Ще одна дуже популярна гуцульська прикраса, зроблена з бісеру. Оскільки найстаріші зразки цих прикрас виготовлялися методом нанизування, який називається силянням, то й самі вироби отримали таку назву. Вона виглядає як плетена стрічка і щільно облягає шию. 

Іноді її доповнюють підвісками чи зубчиками. Часто силянка була нашитою на червону тасьму. Таким чином вона трималась міцніше, а також гуцули вірили в захисні властивості червоного кольору. Вузеньку силянку одягали на щодень, а широку – в неділю.

Ґердани

Ще один вид традиційних гуцульських прикрас. Ґердани є шийною бісерною прикрасою, яка виглядає як вузька стрічка. Різнокольорові намистини нанизують на нитяну чи волосяну основу. При їх виготовленні використовується техніка, дуже схожа до полотняного ткання простого переплетення. Таким чином отримується щільна фактура виробу. Традиційні гуцульські ґердани оздоблені геометричними візерунками: ромбами з простими чи складнішими контурами, різноманітними трикутниками та дрібнішими елементами: кривульками, зигзагами тощо.

Чільце

Оригінальна жіноча прикраса, яка одягається на голову і закриває чоло аж до брів. Чільця іноді ще називали “начолиці”. Традиція виготовлення цієї прикраси з’явилась ще в часи Київської Русі. Вона має прямокутну форму та обрамляє обличчя рухомими підвісками, які під час ходьби чи танцю мелодійно дзеленчать. В деяких чільцях пластинки своєю формою нагадують пелюстки квітів. 

Зазвичай їх вирізають з латунної бляхи та нанизують на мотузку чи ремінець. Пелюстки чи, як їх ще називають, “лелітки”, оздоблюють “мачком” – орнаментом у вигляді крапочок. Деякі чільця виглядають як металева смужка довжиною 32-36 см та шириною 4-6 см. Вони теж оздоблюються “мачком”. Чільця третього виду виглядають як широка тасьма, на яку нашивають квадратні пластинки, оздоблені “мачком”. На кожній пластинці висять пелюсткоподібні підвіски. Їх може бути від 4 до 16. 

Бувають також чільця, які виглядають як латунна смужка, на якій прорізають геометричний візерунок. Прикрашають орнаментом і верхній край прикраси. Таке оздоблення створює ефект мереживної легкості. Зазвичай такі чільця одягали до весільного чи святкового костюмів під віночок. 

Ретязь

Ретязем гуцули називають одинарну підвіску на ланцюжку. Ланцюжок може бути найрізноманітнішої форми: круглим, довгастим, закрученим кілька разів, плетеним, плоским тощо. Ретязям, виготовленим в першій половині XIX століття притаманна простота форм. В пізніших за часом виробах спостерігається більш гілляста форма. Хоча їх орнамент вже є складнішим, зберігається характерна примітивна пластика. Вони виготовлені у стилі, характерному для давньокиївських прикрас.

Персні 

Зазвичай гуцульські обручки виглядають як широке кільце. Вони можуть мати різноманітний рельєфний декор. Наприклад, їхні краї можуть бути оздоблені зубцями, а центральна частина зовнішньої поверхні може бути прикрашена рядом чотиригранних пірамідок або довгастих горбочків.

Гуцульські персні поділяються на кілька основних типів:

• Персні зі щитком. Мали круглий або прямокутний щиток, часто складений з кількох кругів-розеток. Прикрашали кільце гравірування зазвичай з геометричними орнаментами.

•  Персні з розширеним щитком. Одна сторона кільця розширювалася в щиток, оздоблений карбуваннями: квадратами з перехрестями, ромбами тощо.

• Персні з арідником. Верхня частина персня була випуклою та розширеною і мала рельєфне зображення “арідника” – злого духа. Вважалося, що цей малюнок відлякує зли сили.

В орнаменті кожного гуцульського перстня закладено глибокий символічний зміст, зв’язок з природою, родом і віковічними традиціями.

Браслети 

Для виготовлення браслетів зазвичай використовувався кручений спіральний дріт або латунні ланцюжки. Вони обмотували кисть 4-6 разів. А ще у гуцулів були навіть браслети із вовни. Все ж ця прикраса не була популярною серед гуцулів, оскільки вони носили сорочки з довгими рукавами, які звужувались до зап’ястя та прикрашались вишиваним орнаментом.

Сьогодні можна спостерігати нове народження гуцульських прикрас. Чимало майстрів працюють в цьому напрямку, створюючи сучасні інтерпретації традиційних образів та використовуючи нові матеріали та техніки.