Більшість жертв домашнього насилля психологічно залежні від своїх кривдників та повертаються до них знову. В Івано-Франківських кімнатах для постраждалих внаслідок наруги перебувати можна до трьох місяців. Втім, за словами керівника закладу Івана Боберського, довше десяти днів ніхто не затримується, пише frankivchanka.info.
Куди звертатись у випадку насильства
І поліція, і психологи наголошують на тому, що замовчувати факт насильства не можна. Наступний напад гніву домашнього кривдника може позбавити вас чи вашу дитину життя.
За першої можливості слід дзвонити за номером 102 у поліцію. Діє також національна гаряча лінія запобігання домашньому насиллю та гендерній дискримінації “La Strada”. Все анонімно та безплатно. Можна телефонувати на урядову гарячу лінію 1547. Тут постраждалій особі нададуть психологічну підтримку, викличуть поліцію, швидку допомогу чи здійснять виклик в службу у справах дітей.
Крім того, на Прикарпатті діє кілька центрів, де можна отримати безплатну юридичну допомогу. Вони знаходяться в Івано-Франківську, Калуші та Коломиї. В кожному районному центрі бюро правової допомоги.
Якщо ви чи ваші знайомі стали жертвами домашнього насилля, обов’язково звертайтесь за допомогою за наступними номерами:
- поліція – 102;
- кризовий центр Франківська – 097 93 69 138;
- мобільна команда соціально-психологічної допомоги у Франківську – 067 887 33 27 та 066 689 60 59;
- національна гаряча лінія запобігання домашньому насильству – 116 123 та 0 800 500 335;
- мінсоцполітики – 1547;
- безплатна юридична допомога, українська гаряча лінія – 097 93 69 1138.
Трохи статистики
За 2022 рік до поліції надходило близько 1200 викликів про домашнє насилля. Від кривдників постраждало 394 жінки, 100 дітей та 74 чоловіки. Втім, велика кількість знущань так і залишається за зачиненими дверима приватних помешкань. Поліціянти продовжують нагадувати, що насильство – це злочин. Не потрібно терпіти, слід одразу дзвонити за номером 102.
Від початку війни, кількість викликів до поліції трохи зменшилась, за словами начальника сектора протидії домашньому насильству, старшого лейтенанта поліції, Д. Маха. Причина також в тому, що багато жінок з дітьми виїхали за кордон, якомога далі від своїх домашніх кривдників.
Поряд із патрульними працюють дві команди соціально-психологічної допомоги. Їх ціль – психологічна підтримка жертв домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Діяльність стала можливою за сприяння благодійної організації “Батерфляй” та ООН.
Робота мобільної бригади
На чергування вирушає одна мобільна група. Після повідомлення про насильство, бригада виїжджає за викликом. З’ясовує хто дзвонив, постраждав, чи є діти та, чи має кривдник зброю.Тоді складають відповідні адміністративні документи. У випадку поранень, викликають швидку та слідчо-оперативну групу.
Вікторія Юдаковська – психолог мобільної групи розповідає, що у випадку насилля в сім’ї, на виклик без поліції вони не виїжджають. Якщо в родині є діти, то обов’язково долучають службу у справі дітей.
Головна мета мобільної бригади, за словами пані Юдаковської, – надати психологічну допомогу, проконсультувати та направити жертву далі до потрібних соціальних служб. Важкі психологічні травми вимагають допомоги психотерапевта. Мобільна бригада приймає дзвінки протягом дня з 9:00 до 21:00, а в нічний час вони переадресовуються до ГО “Ла Страда-Україна”.
Постраждалі можуть звертатись за консультацією, безпосередньо, в офіс. Він розташований за адресою центру соціальних служб на Симоненка, 3б. За минулий рік бригада отримала понад 80 дзвінків, з яких 50 були з причини домашнього насилля. Постраждало 38 жінок, п’ять дітей та сім чоловіків. У 18 випадках свідками насильства стали діти. 21 випадок з 50 є насиллям за ознакою статі.
За словами психологині, в ролі насильника може бути й інший родич: свекруха, батьки, брати-сестри, діти. Були ситуації звернення внутрішньо переміщених осіб на вже дорослих синів. Це так на них вплинула війна. Зафіксували 29 випадків фізичного, економічного та психологічного насилля щодо переселенців. В їх числі 26 жінок і троє чоловіків.
Про 80% випадків домашнього насильства мобільні бригади дізнають від поліції. На гарячу лінію телефонує 20% осіб. Серед ВПО 86% випадків виявляють під час профілактичних заходів, а 14% звертаються на гарячу лінію.
Життя в страху. Історія переселенки
Внаслідок війни, на Франківщину переїхала велика кількість постраждалих. Перебуваючи в незнайомому місці, без особливих перспектив, роботи, такі особи стають ще більш вразливими до домашнього насилля.
Своєю історією поділилась одна переселенка, назвемо її Анною, котра так і не може вийти зі свого домашнього пекла. Жінка жила в Києві. Зустрічалась зі своїм майбутнім кривдником та не підозрювала на що він здатен. Коли Аня народила дитину, мужчина почав показувати своє справжнє лице.
Мама жінки померла, а чоловік обманом переписав її квартиру на себе. Він застосовував проти Анни як психологічне, так фізичне насилля. Після звернень до поліції, виявилось, що виселити його не можна. Квартира, за документами, була спільною.
Жінка періодично жила у родичів та знайомих. Втім, рано чи пізно, поверталась до кривдника. Коли чоловік заходив в дім, – діти намагались не потрапляти йому на очі, Анну ж сковувало відчуття страху. Ніхто не знав, в якому настрої кривдник сьогодні.
З початком війни сім’я переїхали до свекрухи у Франківськ. Жінка разом із родичкою штовхали та виганяли Аню з дітьми на вулицю. Переселенка якийсь час перебувала у франківському притулку для постраждалих від насилля, а потім в готелі Тисмениці.
За якийсь час, вона знову повернулась до кривдника і його матері. Поки він їх не чіпає, тільки зі свекрухою ображають старшого сина Анни. Жінка пригадує, що раніше була дуже комунікабельною. Намагалась повернутись до того стану, але марно, навіть розмовляти з людьми не хоче, а великих компаній уникає.
Повністю з історією можна ознайомитись за посиланням https://report.if.ua/statti/z-tyranom-ne-vdoma-yak-na-frankivshchyni-pereselenkam-vryatuvatysya-vid-domashnogo-nasylstva/
Переслідування та кара
У Франківську було обладнано дві кімнати для жертв домашнього насилля, в яких за 2022 побувало 50 жінок з дітьми. Закон дозволяє проживати в таких установах до трьох місяців. Втім, довше десяти днів, ніхто не залишається. Іван Боберський, керівник закладу, впевнений, що жертви насилля є психологічно залежними від кривдників.
З жінками проводять роботу психологи та інші соціальні працівники. Спочатку, наче стає легше, видно прогрес. Втім, за якийсь час, жінки знову починають спілкуватись зі своїми домашніми кривдниками, збирають речі, дітей та повертаються. 20% потерпілих звертаються до притулку повторно.
Пан Боберський поділився однією страшною історією: недавно за допомогою до закладу звернулась неповнолітня. Дівчина часто приїжджала до сестри в гості. В той час, сестрин чоловік її періодично ґвалтував. І так шість років. Сестра, до речі, знала про той жах, який відбувався, але забороняла дівчині розповідати під страхом втратити сестру і друга.
Неповнолітня скаржилась також матері, яка просто закривала очі, бо не хотіла руйнувати сім’ю старшої доньки. Пан Боберський розповів, що сам спілкувався з жінкою, яка проблеми в цій страшній ситуації не бачила.
Пан Іван певний, що кара для кривдника є недостатньою. Злочинцю виносять припис чи складають протокол. А потрібно, щонайменше, на виправні роботи посилати. Кривдник повинен боятись та розуміти, що у випадку наруги над жертвою, всі дізнаються, а він буде покараний.
На жаль, війна теж матиме наслідки для багатьох сімей. Хто дивився в очі смерті, має вже інші цінності. Тут потрібно зосередитись саме на кривднику. Коли він втрачає одну жертву, точно знайде собі іншу.
Жінки, котрі звертаються у кризові центри міста, отримують психологічну допомогу, прихисток. Бувало й таке, що разом з юристами писали на кривдника заяву. Дехто звертається за порадою, бо не знає, що робити далі.
Деякі жертви взагалі бояться звертатись в органи влади. І на те є причина – кривдника поліція може затримати на кілька годин, а опісля він починає знущатись із жертви ще сильніше. Дуже гостро стоїть проблема переслідування. Конкретного визначення цьому, на жаль, немає. А значить, нема відповідальності.
Мовчати не можна говорити. Де ви поставите розділовий знак?
