За часів Австро-Угорщини перукарні називали фрезернями. Тут можна було зробити красиву зачіску, чи, як тоді казали, фризуру, помити волосся “косметичною водою” і, звісно, дізнатися найсвіжіші плітки Станіславова – пише frankivchanka.info.
Примхи моди
Вкінці XIX– на початку XX століття модниці Станіславова ходили в перукарні рідше, ніж панянки нашого часу, але й часу витрачали набагато довше. Адже тоді актуальними були складні зачіски, які красуні намагалися якнайдовше зберігати. В кінці ХІХ століття були модні складні громіздкі зачіски, оздоблені багатим декором. Різноманітність приніс тренд 1886-1887 років на локони, які м’яко падали на шию. Вже за рік мода повернулася до масивних зачісок, де волосся заплітали в коси та викладали з нього діадеми та вінки. В 1890-х роках крім високих зачісок популярними були укладки в стилі грецьких богинь.
Щоденні зачіски
Відповідно до тогочасних стандартів, красивою вважалась пані з довгим волоссям, яке повинно було бути акуратно укладеним. Також популярним був короткий чубчик.
Жінки вчилися виплітати різноманітні коси та викладати їх на голові, іноді це були справжні композиції. А хтось носив просто пучок з кіс чи гульку. Жінки прокидалися раненько, бо процес виготовлення щоденної зачіски займав близько години. В більш ранні періоди не прийнято було з’являтися перед публікою з розпущеним волоссям. Хоча з часом це правило і втратило актуальність, чимало жінок продовжували збирати волосся.
Сільські дівчата теж хотіли дотримуватися моди. Вони заплітали одна одну, і викладали різні візерунки з кіс, додаючи різнокольорові стрічки. Таку красу робили рідко, на великі свята. В будні дні просто ховали волосся під квітчасту хустинку.
Шиньйони із хвостів буйволів
На початку XX століття дуже популярними були шиньйони та різні накладки зі штучного волосся. Але виготовлялись вони далеко не завжди з людського волосся. Нерідко для їх створення використовували кінські гриви та хвости. Також місцева преса в 1911 році розповідала, що станіславівські перукарі роблять накладні кучері із буйволячих хвостів, переважно білих. Вони скуповували ці хвости в різних місцевостях, відсортовували їх за якістю та продавали в Австро-Угорщину. Там вони проходили хімічне очищення, фарбувались в потрібні кольори та поверталися у вигляді ефектних накладних кучерів чи шиньйонів.
Короткі стрижки після Першої світової війни
Незважаючи на великий супротив, у 1920-х роках у Станіславів прийшла мода на коротке волосся. Ця мода прийшла з країн Європи, де її впроваджували феміністки, чи по-галицькому “емансипанки”.
У липневому номері журналу “Нова хата” за 1925 рік знаходимо справжню перлину сарказму. Автор листа з Відня з жахом описує, як місто охопила масова манія на короткі стрижки. “Голі шиї, мов у курочок”, – з гіркотою констатує він, спостерігаючи за дівчатами та панночками, які безжально позбуваються своїх косиць. І це ще не все! Мода на короткі зачіски так швидко поширилася, що навіть галицькі перукарі опинилися в скрутному становищі: клієнтки просили зробити щось “модерне” з їхніх довгих пасм, а вони й самі не завжди знали, як це зробити!
Мова йде про “економні” короткі зачіски з легкими завитками, косим чи прямим проділом та рівною гривкою. Така зачіска отримала назву “а ля гарсон” чи в перекладі з французької “як хлопчик”. Для її створення не потрібно було багато часу чи великих затрат. Для вечірніх виходів додавали більше кучерів. На урочисті виходи міщанки прикрашали зачіски діадемами, черепаховими гребінцями та обручами.
В 1930-х роках в Станіславові повернулася мода до більш жіночого стилю, зокрема, і на довгі зачіски з ефектними кучерями, отриманими за допомогою перманентної завивки. Модними в ці часи були не тільки зачіски, але й колір волосся: наймоднішим вважався платиновий блонд. Тогочасні перукарі радили на важливих подіях з’являтися в довгих перуках.