У високогірному селі Черемошна, де Карпати здіймаються до неба, а повітря пахне смереками та рікою, 15 листопада 1969 року народилася дівчинка, якій судилося стати голосом гір і містком між Україною та світом. Її ім’я — Галина Петросаняк. Поетеса, письменниця, перекладачка, літературознавиця, чия доля і творчість поєднують тиху медитативність карпатських краєвидів та інтелектуальну глибину європейської гуманітарної традиції, пише frankivchanka.info.
Дитинство та вибір шляху
Черемошна — місце, де час рухається повільно, а життя підпорядковане ритмам природи. Тут Галина вчилася слухати тишу, відчувати деталі — шелест листя, подих вітру, тремтіння світла на гірських схилах. Можливо, саме ці ранні враження згодом сформували її поетичний світ — уважний до дрібниць, пронизаний образами природи і водночас відкритий до великих тем: пам’яті, культури, історії.
Освіту вона здобула вже в місті — на філологічному факультеті Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника. Обрала німецьку та російську мови, ніби передчуваючи, що її майбутнє буде пов’язане з мовними мостами. Паралельно росла зацікавленість літературою Центральної Європи, і невдовзі вона присвятить кілька років науковому дослідженню творчості Йозефа Рота — одного з найтонших прозаїків міжвоєнного часу. У 2001 році Петросаняк захистила кандидатську дисертацію про поетику його прози.
Літературний дебют: «Парк на схилі»
Дев’яності в Івано-Франківську — це час культурного пробудження. Молоді літератори, художники, музиканти шукають власну мову, експериментують, знімають старі кордони між жанрами. Галина Петросаняк входить у цей контекст як поетеса нового голосу. Її перша збірка «Парк на схилі» (1996) відзначається прозорою образністю та щільністю думки. Один з віршів здобуває премію Бу-Ба-Бу «За найкращий вірш року» — символічне визнання від тодішнього літературного авангарду.
Поезія Петросаняк тихого, камерного характеру. Вона не кричить і не нав’язує емоцій, але залишає відчуття внутрішньої роботи зі словом, тонкого налаштування інтонацій. Її тексти можна читати як діалоги з невидимим співрозмовником — собою, історією, Богом, природою.
Назавжди залишитися в школі домініканок поблизу Відня,
Молитися виключно українською, сестрам на подив.
Після вечірні іноді писати послання рідним,
Питаючи, як їх здоров’я, і як зродили городи.
Ходити щодня на ринок по Schlo&bergstra&e,
Звикнути до достатку, купити авто,
Жити з собою в злагоді, складаючи дяку Спасу
За те, що все вийшло добре. Й раптом,
Років десь через двадцять, коли вже ніхто не буде
Впізнавати в тобі чужинку, прокинутись на світанку,
Помолитись по-українськи знову ж на подив людям
І, не скидаючи з себе одягу домініканки,
Знаючи добре, що і на що міняєш,
Вирушити в дорогу з наміром не повертатись,
Дивуючи тих, хто не думав, що слово “вітчизна” має
Таку незбагненну місткість.
І самій здивуватись.
(Галина Петросаняк. Парк на схилі. 1996)
Від «Світло окраїн» до есеїстики
Наступна збірка «Світло окраїн» (2000) поглиблює авторську манеру. Тут більше роздумів про час, кордони, периферію — географічну і духовну. Петросаняк уже тоді цікавить досвід життя між культурами, мовами, центром і окраїною. Ця тема стане визначальною для неї і в подальшій творчості.
У 2008 році виходить «Спокуса говорити», де поруч із поезією з’являються есеї. Це не просто ліричні нотатки, а глибокі культурологічні рефлексії — про переклад, мистецтво, історичну пам’ять. Поетичне слово у неї природно переходить у роздум, а есеїстика — у майже поетичну медитацію.
Подорожі та Швейцарія
До 2016 року Галина Петросаняк жила в Івано-Франківську, активно працює як письменниця і перекладачка. А потім її життєвий шлях робить новий поворот — переїзд до Швейцарії. Там, у країні з іншими ландшафтами і ритмами, але з такою ж глибинною культурною традицією, вона продовжує писати і перекладати. Цей досвід зовнішнього погляду на Україну, на власну мову і культуру відчутний у її пізніших текстах — зокрема у збірці «Екзофонія» (2019).
Сама назва цієї книги — про голос, що звучить не зсередини, а зовні. Це і про досвід еміграції, і про стан, коли рідна мова стає іншою, віддаленою. Поезія тут щільно переплетена з есеїстикою, а культурна пам’ять — з особистою.
Погляд зсередини і ззовні
Життя між двома країнами і кількома мовами робить її тексти одночасно українськими і європейськими. Вона пише з відчуттям коренів, але й з відкритістю до світу. Її поезія та проза — це своєрідний культурний переклад, де мова гір може звучати поруч з ритмами Відня чи Цюриха, а історія Галичини — перегукуватися з долями Центральної Європи.
Проза: «Не заважай мені рятувати світ» і «Вілла Анемона»
У 2019 році Петросаняк дебютує як прозаїк зі збіркою оповідань «Не заважай мені рятувати світ». Це тексти про людей, які опинилися на межі — історичних катастроф, особистих криз, культурних зіткнень. У 2021-му з’являється роман «Вілла Анемона», де діють персонажі, пов’язані з українською і європейською історією ХХ століття. Проза Петросаняк не втрачає поетичності: у ній важливі не лише сюжети, а й атмосфера, підтекст, підтягнута інтонація.
Переклад як окрема поетика
Перекладацька робота для Петросаняк — це не просто перенесення текстів з однієї мови в іншу. Це культурний акт, в якому вона зберігає інтонацію, мову оригіналу, поетичне дихання автора. Зокрема:
- Анатоль Реньє — «Тоді в Болехові. Гебрейська одіссея» (переклад 2017): це автобіографічний твір про життя єврейської громади у місті Болехів, зроблений через переживання та пам’ять, що важко переказати — але Петросаняк це вдалося.
- Сома Морґенштерн — «В інші часи. Юні літа у Східній Галичині» (переклад 2019): автобіографія, яка переносить читача в атмосферу габсбурзької Галичини, де особиста і колективна пам’ять переплітаються. Петросаняк вважає цей переклад одним зі своїх найбільших надбань — за цінність для істориків, краєзнавців і просто людяність тексту.
Крім того, вона переклала таких авторів, як Александр Гранах («Ось іде людина»), Елізабет Фройндліх («Знищення міста на ім’я Станиславів»), Еразмус Цьоклер («Ви мусите жити»), Ганс Кох (збірка оповідань), та інших — усі вони додали нових звучань у сучасну українську літературу.
Визнання
Творчість Галини Петросаняк неодноразово відзначалася престижними літературними преміями, що засвідчує її вагоме місце у сучасному українському та європейському культурному просторі. У 2007 році вона стала лауреаткою літературної премії Губерта Бурди за східноєвропейську поезію (Hubert Burda Preis für junge osteuropäische Lyrik) — нагороди, яка відкриває молодих авторів із Центральної та Східної Європи широкій німецькомовній аудиторії та сприяє перекладам їхніх творів. Ця відзнака засвідчила міжнародне визнання її поетичного голосу, глибокого, інтелектуального та водночас емоційного.
У 2010 році письменниця отримала премію імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності — нагороду, що вручається за вагомий внесок у розвиток української культури, літератури та журналістики. Ці премії стали своєрідними маркерами її творчої зрілості та ствердженням авторитету як серед критиків, так і серед колег-письменників.
Її твори активно публікуються у провідних літературних часописах України та за кордоном, а есеї вирізняються інтелектуальною глибиною та тонким культурним контекстом. Як перекладачка з німецької, вона відкрила українському читачеві важливі постаті європейської літератури, зокрема Анатоля Реньє з його книжкою «Тоді в Болехові. Гебрейська одіссея» (2017) та Сому Морґенштерна з автобіографічним твором «В інші часи. Юні літа у Східній Галичині» (2019).
Вірші Галини Петросаняк перекладено французькою, німецькою, польською, англійською, російською та білоруською мовами, що дало їй можливість вийти за межі локального культурного поля та увійти в широкий міжнародний літературний діалог.
Стиль і значення
У поезії Галини Петросаняк немає надмірних декларацій чи гучних гасел. Вона працює з тишею і паузами, з невидимими зв’язками між словами. Її тексти вимагають від читача уповільнення, відмови від поспіху — і натомість дарують глибину. У прозі вона зберігає цю увагу до нюансів, але доповнює її ширшою перспективою — історичною, культурною, психологічною.
У перекладах — точність і відчуття стилю оригіналу. У науковій роботі — уважність до деталей і контексту. Вона постійно балансує між цими ролями — поетеси, дослідниці, перекладачки — і, мабуть, саме в цьому балансі й полягає її особлива місія.
Галина Петросаняк належить до тих авторів, тексти яких залишаються актуальними через роки. Її творчість — це простір для роздумів, діалогу, повільного читання. Вона зуміла поєднати досвід гуцульського дитинства, академічну глибину, тонке поетичне чуття і європейський культурний досвід.
У світі, де інформація летить зі швидкістю секунди, поезія та проза Петросаняк нагадують: щоб почути справжній сенс, треба іноді зупинитися і прислухатися — до слова, до тиші, до себе.