У великих містах завжди можна було знайти будинки розпусти, а Станіславів не був винятком у цій справі. Проте саме тут історія трішки відрізнялася, оскільки все розпочалося з цукерні. Будинки розпусти були різних типів, але все-таки виконували свої функції. Станіславів – це місто, яке було під владою Польщі, коли вперше виявилося про такий будинок. Проте це не зіпсувало репутацію тогочасного Івано-Франківська. Та й історія там цікава, оскільки не така, як в інших містах. Важливо розуміти те, що такі будинки є добре прихованими від очей посторонніх, аби не здіймався скандал. Але з часом це стало просто ще однією захоплюючою історією, яка приваблює туристів, пише frankivchanka.info.
Будинки розпусти – це цікаво, але й незаконно. Тому варто усвідомлювати те, що в ті часи про це відкрито не говорили. Можна сказати також те, що це будинок під прикриттям. Тому що все розпочалося з безобідної цукерні, яка принесла чимало коштів власникам і успіху в житті.
Історія будинку № 4 на вулиці Мазепи
Кожен мешканець Івано-Франківська, коли проходить повз будинку № 4 на вулиці Мазепи, помічає цікаву ліпнину на ньому. Мало, хто взагалі замислювався, що це все значить. Під кожним вікном зображено оголеного хлопчика, який прикриває рукою одне місце. Через це почали ширитися чутки, що там був будинок розпусти.
У середині ХІХ століття вулиця Мазепи називалася Лисецькою, тому що вела до села Лисець. Під кадастровим номером 11 у 1850-х роках значився двоквартирний будиночок Ігнація Доменкевича. Через 30 у вдови Ламбертини нерухомість викупили. Це зробив Кароль Ертель. Він був дуже відомим чоловіком, оскільки мав власну цукерню. На свята він жертвував солодощі для дітей з незаможних сімей. Згодом він вирішив розширити свій бізнес. І в 1877 році спорудив нову кам’яницю у стилі еклектики. На першому поверсі була цукерня, а на другому він сам жив і здавав кімнати. На декор Кароль не скупився – зробив віконні ніші оздоблені з ліпним обрамленням з використанням ніш, карнизів і гірлянд. Ертель став родоначальником династії, тому що його син теж працював кондитером, а донька вийшла заміж за Владислава Червінського – пізніше не менше популярного власника цукерні.
Зміна власників і вплив на цукерню
За часів Польщі власник змінився. На початку 1920-х років кам’яницею керував Хаїм Фогель. Саме цей чоловік скупив пів кварталу. Він одержав згоду на те, щоб збудувати ще один поверх, тобто третій. Але цим дозволом Хаїм так і не скористався.
З часом перший поверх будинку орендував українець Володимир Скрут. Його заклад був не просто відомий, а мегапопулярний. Особливо молодь полюбляла відвідувати його. Тому містом часто говорили «від Скрута до Гутта». Це означало, що там хлопці та дівчата знайомилися, потім одружувалися, а згодом раділи потомству, що появлялося в клініці доктора Гутта.
У свою чергу, «шоколадний» бізнес зробив Скрута заможним чоловіком, тому в 1930 році йому вдалося викупити будинок у Фогеля за 8750 доларів США – тоді це було цілим статком.
Останній польський перепис, який відбувся в 1939 році, зафіксував у будинку п’ять квартир. В одній з них мешкав власник цукерні разом з сестрою Елеонорою. Совіти будинок націоналізували та залишили Скрутам одну кімнату. Пан Володимир прожив там до своєї смерті у 1967 році.
Будинки розпусти не завжди такі, як здаються на перший погляд. Прикладом цього стала цукерня на вулиці Мазепи. Звісно, можна зробити висновок, що це був будинок побачень, але все-таки потрібно давати речам свої імена. Цукерня стала дуже прибутковим бізнесом, особливо для тих власників, які розумілися в кондитерській сфері. «Солодка» сторона також стала частиною історії цього будинку.
