З давніх-давен роллю жінки було оберігати домашнє вогнище. Їй забороняли говорити, здобувати освіту, позбавляли вибору. Історія писалась виключно чоловіками про чоловіків. Суспільство знецінювало та замовчувало справжню роль жінки, пише frankivchanka.info. Скільки імен канули в небуття, бо були жіночими.
“Товариство руських жінок”
Івано-Франківськ мав би стати центром українського фемінізму, бо саме в Станиславові в 1884 було організовано першу українську жіночу організацію “Товариство руських жінок”, яке гучно заявило, що жінка також має права.
В кінці 19 століття в Україні активно почав зароджуватись жіночий рух. На Західній Україні, що входила до складу Австрії, започаткувала його відома діячка та письменниця Наталія Кобринська. “Товариство руських жінок” було перейменовано в 1922 на “Товариство українських жінок”, а ще пізніше – на “Союз українок”.
Наталія Кобринська – перший керівник товариства. Її заступницею була Желехівська Аделя – дружина першого голови “Просвіти” в місті Желехівського Євгена. Членкинями товариства були Бучинська Софія, Ничаївна Емілія, Винницька Катерина, Порайко Євгенія, Остерман Іванна.
Ірена Книш у “Смолоскипі у темряві” писала, що жінки мають бути горді, що саме в Станиславові зародилось перше жіноче українське товариство 8 грудня 1884. “Товариство руських жінок”, засноване Кобринською та за сприянням Франка, блискуче та з тріумфом стало міцним підґрунтям для розвитку українського жіночого руху Галичини.
Ціллю товариства була жіноча самоосвітня праця. Попри критичне ставлення чоловіків до жіночих “революційних справ”, праця тривала та розвивалась.
Франко, який активно допомагав Кобринській з організацією, не зміг налагодити хороші стосунки зі Желехівськими. Письменник хотів видавати з 1885 року літературний науковий журнал як орган товариства. Втім, Желехівські, налаштовані суто на культурну просвітницьку діяльність, ставали Франку на перешкоді. Кобринська жалілась у листах другу, що Желехівський не раз хамив їй разом з Ничаївною.
“Перший вінок”
Антологія жіночої творчості, зібрана, відредагована та видана жінками для жінок у 1887 році. “Перший вінок” – це плід праці Наталії Кобринської та Олени Пчілки. Тандем прекрасних жінок символізував єднання сходу та заходу України. Головне – об’єднував та відображав близьких по духу людей з однаковими цілями, заради досягнення яких жінки й поєднали свої зусилля.
Альманах свідчив про те, що літературний простір перестав бути суто чоловічим. Допомогою у випуску “Першого вінка” Наталія Кобринська завдячувала газеті “Діло”, Франку та Михайлу Павлику.
На сторінках можна було прочитати творіння таких жінок як: Уляна Кравченко, Барвінок Ганна, Павлик Анна, Чайка Дніпрова, Рошкевич Михайлина, Олена Пчілка, Леся Українка, Людмила Старицька та ін. Майстрині слова на сторінках описували “убоге та повне злиднів життя селянки”.
Кобринська – основоположниця, ідеолог та організаторка жіночого руху. На її думку, художні твори повинні сприяти суспільному розвитку та об’єднати всі українські землі. Пані Наталя вважала життєво необхідною участь жіноцтва у громадській та культурній дільності. Також зосереджувала увагу на реальному становищі жінки в тодішньому суспільстві. Жінки у селах, неписьменні, працівниці були принижені та позбавлені базових прав людини.
Втім, жінка з інтелігенції 19 століття теж мала багато обмежень. Її життя та інтереси обмежувались “Трьома К”: “церква, кухня, діти” (Кіrche, Kuche und Kіnder). Проти такого приниження жінок і виступала Кобринська.
Ідея освіти серед жінок
Після перших зборів “Товариства руських жінок” у жовтні 1884, саме Франко взявся пропагувати їх ідеї. В “Ділі” він помістив статут організації. Завжди наголошував на цілі товариства – поширювати ідею освіти серед жіноцтва.
Франко не раз зазначав, що відчуває жіночу економічну неволю у боротьбі за піднесення свідомості українок. Жінка у свого чоловіка працювала гірше наймички. Остання за роботу, принаймні, отримувала платню та завжди могла звільнитись.
Серед відомих членкинь товариства були: Мардарович Надія, Кульчицька Антонія, Скочдополь Марія, Рубчак Ольга, Паньчак Тереса та ін. Під час занепаду Австрії, жінки, на подвір’ї “Бесіди” допомагали воякам, що вертались з війни, та найбіднішим у місті. Об’єднання жінок фонду не мало, тому збирало пожертви між сусідами та знайомими.
Перший світовий жіночий конгрес
В 1922 товариство змінило свою назву на “Товариство українських жінок”. Головою була Грушкевич Меланія, а секретаркою – Мурин-Мірчук Ярослава. У тодішньому складі відомими іменами були: Рубчак Ольга, Панчак Тереса, Скочдополь Марія, Даниш Надія, Бачинська Наталія, Стефанія Чайківська Білобрам та ін.
Влітку 1934 у Станиславові пройшов Перший світовий жіночий конгрес за участю Русової, Рудницької, Кисілевської. На конгрес з’їхалися жінки зі західної України та закордону: Будапешта, Праги, Канади, Варшави. Це все були філії “Союзу жінок”.
За даними тодішньої газети “Жіноча доля” на дійство приїхало 6 тисяч жінок. На великому майдані було близько 2500 селянок в найкращих своїх строях. “Дефіляду” відкрили відправою, після якої, під звуки оркестру, пройшов марш жінок вулицями Станиславова.
1500 дівчат в унісон танцювали під українські пісні зі серпами та вінцями. Зі сцени звучали слова Рублевої, Кисілевської. Виступав хор жінок зі сіл Побереже, Загвіздя та Микитинці. Оксана Лемха читала вірші Лесі Українки. Для гостей міста було організовано пишний бенкет.
В американській газеті писали, що польська влада сильно пхала носа в організацію дійства. Втім, дипломатичний хист голови товариства жінок А. Рублевої призвів до того, що свято вийшло таким достойним. Станиславівська філія склала свій іспит громадської готовності на конгресі.
“Союз українок” отримав міжнародне визнання. Про конгрес писали газети Галичини, Європи та світу. В 1937 почав діяти Всесвітній союз українок, головою якого була обрана Рудницька Мілена.
Війна та інші труднощі
В 1938 поляки заборонили діяльність “Союзу жінок”. Деякі жінки мали зв’язки з ОУН. Організація, за версією польської влади, втручалась до політики держави, пропагувала ненависть до поляків та гасла сепаратизму і націоналізму. Майно було конфісковане. На той час, в складі товариства було 60 тис. жінок, що робило союз найбільшою організацією в Європі.
Перед війною Станиславівська філія налічувала 100 учасниць, захоронку, 4 гуртки, хор, бібліотеку та аматорську групу.
Червоноармійці прийшли на західну Україну з репресіями, в тому числі відносно жінок. Діяльність”Союзу українок” припинилась на 50 років.
В 1948 було організовано Світову федерацію українських жіночих організацій. Жінки трудились, аби зберегти національну ідею, традиції, мову, брали активну участь в політичних заходах зі захисту прав українців, політичних в’язнів та жертв репресій.
Відродження
“Союз українок” відновив діяльність в 1990. А у 2014 на Прикарпатті знову радо зустрічали прогресивних жінок світу. 6 вересня Франківськ радо вітав жінок з України, США, Франції, Канади.
У рамках заходу пройшла виставка архівних матеріалів діяльності “Союзу українок”. За словами голови Світової федерації українських жіночих організацій Сушко Орисі, метою конгресу була можливість вкотре заявити суспільству про роль жінки у контексті сьогодення.
У скрутні та історичні часи, в яких живемо нині, жінка виступає як вихователька, берегиня сім’ї та всієї України. Пані Сушко наголосила, що у війні з москалем українські чоловіки відчувають надійне плече жіноцтва. Жінки збирають пожертви для постраждалих від війни та воєнних, а також воюють пліч-о-пліч із мужніми синами України на передовій.
