Прикарпатський національний одяг – це, свого роду, феномен. Завдяки тривалій актуальності народних промислів та ремесел, місцевий одяг став неповторним етнографічним матеріалом. Особливості його і досі вивчаються. Про національний жіночий одяг Франківщини – у статті на frankivchanka.info.
Етнографічно Івано-Франківська область включає: Покуття, Опілля, Гуцульщину та Бойківщину. Кожен регіон має свої відмінності в мові, культурі, одязі та побуті. Та саме це і є особливістю Франківщини, яка привертає увагу туристів. Тож, поговоримо детальніше про відмінності національного жіночого одягу в регіоні.
Покуття
Покутський жіночий стрій має багато спільного з гуцульським та подільським одягом. Історично, до Покуття входили Коломийський, Городенківський, Снятинський райони, Галич, Тлумач та Станиславів – нині Івано-Франківськ.
Буденним одягом покутських жінок була груба лляна сорочка. Святкова ж відрізнялась. Зверху вона була зшита з тонкого полотна, а під низом мала грубшу. Сорочки мали вишивку на комірці-стійці, на дудах. На поликах було вишивання шовком чи шерстю у вигляді широких смуг. Традиційно, використовувались такі кольори як зелений, червоний, чорний та жовтий. Багатші жінки носили сорочки, повністю вишиті на рукавах спереду.
Ще однією особливістю був крій жіночих покутських сорочок. Він відрізнявся серед місцевих крученим рукавом. Також, тут у побуті носили реліктову тунікоподібну сорочку.
До сорочки вдягалась обвитка – фота, довжиною 1,5 метра. Вона була чорна з поздовжними червоними смугами, гранатова з чорними та прошивалась золотою ниткою. На свято заможні жінки могли собі дозволити вдягти рантухи (спідниці) із купленого дорогого сукна небесного кольору. Внизу такі спідниці оздоблювались срібними чи золотими галунами. Поверх фоти жінки вдягали крайку зі широким поясом, зітканим та вишитим різними узорами. Кінці пояса теж оздоблювались та гарно лягали спереду на запасці.
Взимку поверх спідниці та сорочки жінки вдягали кожухи, які були дуже схожими до чоловічих. Кожух був довгим, білого кольору та оздоблювався на швах волічкою. Вдома жінки ходили босі. На двір вдягали чоботи, або сап’янці жовтого чи зеленого кольору.
На голову жінки вдягали сітку-чепець та обруч, зв’язаний зі шерсті. На обруч пов’язували лляну перемітку, кінці якої обшивали шовком та шерстю. Домінуючими кольорами були жовтий, червоний та зелений. Кінці намітки повинні були звисати на плечі так, щоб один накладався на інший та був трохи коротшим. Волосся жінки, переважно, обрізали по плечі та вдягали хустину.
Дівчата на Покутті зачісували волосся назад та заплітали косу, або дві. Спереду вплітали кольорові шнурки, які повисали на плечі. На голову дівчата вдягали або стрічку, вив’язану зі шерсті, або плетені гердани. Крім того, вдягалась червона бінда, яку молодиці оздоблювали квітами та позолотою. На шию, переважно, прищіпали намисто та старі срібні, мідні, золоті, месінгові чи цинкові монетки на нитці.
Жінки з верхнього Покуття, близько Станиславова, Галича та Тлумача вдягали опончі – чорні сіряки з каптурами до стану. Опончі оздоблювались на швах волічками-шнурками червоного та зеленого кольорів. На швах по спині, кишенях та комірі теж була вишивка.
Сучасніша блузка жінки з Франківщини виготовлялась з білої фабричної тканини із суцільно скроєним рукавом. Молодіжні сорочки були щедро оздоблені різнобарвною багатою вишивкою на рукавах, грудях та подолі. Жінки одягали безрукавку, схожу на корсетку з вовни, що була вишита рослинними узорами. Спідниця шилась в складку, теж з вовни. Поділ прикрашали вишивкою. До такого строю взували м’які туфлі, схожі на постоли зі шкіри.
Старші жінки оздоблювали свої сорочки скромнішою вишивкою в один чи два кольори. Крій теж був традиційним. Спідниця з широкими складками прикрашалась внизу невеликим мереживом, або темними стрічками.
Гуцульщина
Ближче до Підгірця покутський жіночий стрій був дуже схожим до гуцульського. Найвідомішим елементом гуцульського одягу є сердак та кептар. Сердак – короткий суконний піджак з прямою спиною, темного кольору. Поверх одягалась довга манта з перлиною. На плечах та на верхньому одязі у гуцулів, характерно, було багато вишивки та аплікацій. Жінки теж носили сердаки на хутрі та короткі кожушки. На свята – гугля. Це накидка, схожа на плащ із вовни.
Сорочки гуцулок були прямими та мали вузеньку обшивку коло шиї. Особливістю одягу заміжніх жінок була одна, або дві запаски в смуги. Дівчата ж носили спідниці. Заміжні жінки на Гуцульщині теж заплітали коси. У волосся вплітали конопляні, або герусові плетіння. Дівчата на голові носили вінки, а саме, чільце. Чільцем називали мідні пластини у формі пелюсток чи стручків, котрі нанизувались на ремінець чи дротик. Заміжні гуцулки носили намітку та, часом, вдягали поверх складену смугою хустку.
Ще одна особливість гуцульського жіночого строю – прикраси. Жінки вдягали багато оздоб на вуха та шию. Згарди – це нанизані хрестики, поміж яких були латунні трубочки, спіральні мідні дротики. Гердан – ланцюжок, схожий на комір, ажурний та плаский. Ковтки – сережки у формі груші, виконані з різноколірного бісеру. Ще популярними були сережки з підвісками з металевих пластин та намистин, ретязі та нараквиці – щось на подобі браслетів з барвистої вовни, а також перстені.
Взуттям жінкам слугували постоли. На свята до них одягали капчрі – панчохи. Дівчата взували ще й чоботи. Жінки вдягали на ноги доколінниці – ногавиці.
Бойківщина
Бойки населяють частину Карпат по сусідству з гуцулами. Жіноча бойківська сорочка була скроєна так само як чоловіча. Станок був стягнутий на нитку та закріплювався зверху кольоровими нитками. Комірець був, традиційно, стійкою. Його зав’язували плетеним шнурком та ущінкою – китицями.
Бойківчанки вдягали спідниці з вибійки димку. Також, з рясни. Це така спідниця з бавовни з фалдами (рясами). Жінки носили також плаття з фартухами з вовни. Фартух прив’язувався чембором чи поясом. На свята вдягали спідницю з фартуха – тонкого білого полотна. Зверху він мав широкі складки, що стягувались міцними нитками. Зав’язувався фартух фрембієм – шнурком. Поділ оздоблювали вишивкою, а на краю спідниці нашивалась мережка. Ззаду фартух був в складках та виглядав довшим, ніж спереду.
Бойківські жінки на сорочку вдягали довгі кептарики, кожухи та сердаки як і чоловіки. На сорочку йшла безрукавка-лейбик. Вона була прямого крою, до стегон, білою чи темно-брунатною. Жінки носили поверх сорочки також бунду – безрукавку з овечого хутра. Святкова бунда, на відміну від буденної, була розшита та називалась брамкованою. Її обшивали чорним смушком, а спереду брамкували чорними й білими лапками барана. Бунду розшивали узорами у вигляді рослин з червоної та зеленої сап’янової шкіри. Взували бойківчанки чоботи та постоли.
Заміжні жінки на Бойківщині на голову вдягали чепці та зав’язували завійки, що спадали на перед. Заміжні стригли волосся, а дівчата зав’язували на голову різноколірні хустки. На свята бойківські дівчата прикрашали голову квітами та пір’ям павичів – чубками. На вуха вдягали ковтки, а на шию – скляне намисто з медальками та хрестиками.
Опілля
Сорочки опільських жінок були уставкові зі стоячим невеликим вложистим комірцем, оздоблювані вишивкою. Внизу рукав призбирували та пришивали до манжета.Відрізнялись опільські жіночі сорочки кольоровими орнаментальними мереживними швами, що поєднувались в уставку зі станом та рукавом. Опільські сорочки оздоблювали на грудях довгою вишитою смугою.
Лайбиками називались короткі до талії безрукавки жінок. Їх шили, переважно, зі сукна. Шийний викот, край та малі кишені оздоблювали темним сукном та квітковим орнаментом з кольорових вовняних ниток – волочок. Опільнянки носили й приталені корсетки. Їх шили з однотонної кольорової тканини. Поширеними були й овечі безрукавки з круглим комірчиком.
Верхнім одягом жінок Опілля виступав кафтан з тонкого кольорового синього сукна. Він мав багато складок ззаду, шалеподібний комір та вертикальні кишені. Груди оздоблювались накладними петлицями, ґудзиками, кольоровою тасьмою.
На голову вдягали: вінки з живих квітів поверх галунки – стрічки, хустки, косиці зі стрічок та упліток, намітки та обруси. Особливістю головних уборів жінок на Опіллі було використання з наміткою білої домотканої хустки з вишивкою по контуру і червоними китицями та кінцях. Її складали косинцем та в’язали навколо шиї. Також, з наміткою одягали й тонкі хустки у квіти.
Отже, традиційний одяг жінок на Франківщині у різних її регіонах відрізняється своєю унікальністю та автентичністю. Це не може не захоплювати та не викликати бажання приїхати на Прикарпаття, аби ознайомитись з місцевою культурою ближче.
