Три дні гулянь. Про традиційне лемківське весілля

Поширеним на Лемківщині був звичай, коли в церкві дружка чи свашка тримала над молодою перев’язаний прядивом калач – “жеби са їх хліб фурт тримал”. На Сяноччині хліб молодятам клали і під весільний рушник, на який треба було стати в церкві. Про традиційне лемківське весілля – у статті на frankivchanka.info.

Сватанки

Сватання на Лемківщині називали “змовинами”, “освідчинами”, “зальотами”, “воглядинами”, “спросинами”, “сватальщиною”, “сватами” та “сватанками”. Це було таємне дійство. Щоб не піддатись обмовам та злим очам, його планували або рано-вранці, аби пізно ввечері. День теж обирали не просто так, він повинен був бути “щасливим”: субота, четвер чи вівторок. 

За традицією, на порозі, старости починали розмову про сватання, наче вони купці чи мандрівники. Якщо батьки були згодні на шлюб, то приймали від сватів горілку та давали на заміну хліб. Бувало й таке, що свати приходили за відповіддю кілька разів.

Ще до 19 століття бували й такі випадки, коли сватів посилала дівчина. Відбувалось це тоді, коли майбутній чоловік йшов до неї в прийми. Такепрактикувалось в Сянках та Ліську. 

Смотрини

На оглядинах родичі майбутньої нареченої приходили до парубка оглядати господарство. Робили це, щоб батьки могли зрозуміти, що майбутній наречений зможе утримувати сім’ю. Бувало й таке, що менш заможна родина вдавалась до хитрощів. Вони могли позичити в сусідів якесь майно чи рільниче обладнання.

Якщо наречені жили в одній місцевості, то смотрин могло не бути, бо батьки вже були ознайомлені зі статками одне одного. Через кілька тижнів після смотрин відбувались заручини (“спросини”, “сватанини”, “рушники”, “змовини”). На північній Лемківщині було таке, що заручини відбувались відразу на сватанні.

Заручини

Обряд відбувався так: після короткої промови, староста благословляв молодих, які озвучували згоду на шлюб. Молоді ставали посередині хати під схрещенням двох сволоків, подавали одне одному руки й тричі обертались навколо себе. В деяких селах староста зв’язував руки молодят рушником, або полою чугані. На Пряшивщині староста тримав над молодими хліб в пряжі, що символізував багатство. А для очищення від всього поганого поливав на голови свячену воду.

Лемківські заручини не обходились без обміну подарунками між молодятами. Дівчина дарувала старостам і нареченому рушники. Також, весільну сорочку та причіпляла до крисані невеличкий букет з квітами, павиним пером та стрічками. Нареченій її обранець дарував хустку та гроші. Починаючи з кінця 19 століття, до обряду увійшов і обмін шлюбними перстенями.

До весільної підготовки в давнину теж підходили ґрунтовно. Паралельно із заручиновими обрядами узгоджувались фінансові питання по організації весілля. Батьки домовляли, хто за що відповідає. Сторона, яка не дотримувалась своїх обов’язків мусіла сплатити іншій грошове відшкодування. 

Заручини на Лемківщині та загальноукраїнські весільні традиції є схожими, бо переслідують одну ціль – закріпити волю молодят та їх батьків укласти шлюб. З часом, обряд “вивідин” та “оглядин” зник натомість закріпились сватання та заручини.

Калач та весільне деревце

Коровай на Лемківщині називався “балецем”, “настільником”, “стільником”, “кухом”, “калачем”, “крайником” та “підпалком”. Приготування його теж супроводжувалось певними обрядами. Часто, при цьому присутні співали пісні-ладканки. Зі сторони можна було подумати, що це своєрідне магічне дійство. Наприклад, у Ліському повіті дружба тримав над головою миску з тістом, описував з нею магічне коло. Молоді разом вкладали хліб до печі та кланялись дружбі. Свашки з дружками та молодою танцювали довкола короваю та співали.

Лемківський калач прикрашали квітами, зірками, фігурками волів та голубів з тіста, пір’ям, яблуками, калиною, барвінком, колосками вівса. Кожна з цих прикрас несла певний символ: багатство, любов, вірність, плідність, молодість.

Весільне деревце символізувало щасливе подружжя. Робили його з верхівки сосни, ялинки чи берези. Гілки оздоблювали квітами, калиною, барвінком, стрічками, яблуками та калачами.

На Лемківщині теж проводили дівич-вечори, на яких прикрашали весільне деревце. Такий вечір називали “гусками”, “оплящинами”, “дружчинами”, “вінцями”. Молодий теж влаштовував парубочий вечір, який лемки називали “загудованками”, “загравинами”, “заграванками”, “плещинами”, “дружбівськими танцями”. Інколи, на такі вечори приходили наречена з дружками.

Традиція прощальних вечорів символізувала відокремлення наречених від неодружених хлопців та дівчат. Обряд ввійшов до загальнослов’янського українського весільного.

Виготовлення вінків

На Лемківщині плетінням вінків супроводжувались шлюбні обряди першого весільного дня. Збирати барвінок для вінків, переважно, йшла наречена. Інколи, дружки зі старостою, або ціла дружина з музикантами та молодими. Барвінок окроплювали свяченою водою. У вінки  вплітали часник, колоски вівса, позлітку та мастили медом. Барвінок, що залишався, пускали за водою там, де зливались два потоки як символ злиття двох доль. 

Згодом, під ліричні пісні, дружки розплітали нареченій косу та вдягали її у весільний стрій. Вінок з барвінку на голову нареченій клав її тато.

Після того як нареченого батьки благословляли на шлюб, він з весільними гостями вирушав до дому нареченої. Головою такого походу був староста, дружби з молодим, музиканти та хоругвоносець. На півночі Лемківщини молодий з дружбами їхав на спеціально вбраних конях. Якщо дорога була довгою чи була зима, пересідали на прикрашені сани чи вози.

Сватебчани

Так на Лемківщині називали сватів. Коли процесія наближалась до дому нареченої, вони удавали ніби хочуть пограбувати дім, погрожували. Починались символічні “переговори”.Наречену відразу не віддавали. Кілька раз це була підставна молода. Потім молоді обмінювались подарунками та чіпляли одне одному весільні відзнаки.

Важливим обрядом на Лемківщині було усаджування молодих за стіл. Їх садили під іконами. Щоб перейти на свої місця, молоді мусіли перейти стіл через верх. Пізніше такий звичай замінили обходом навколо стола три рази.

Після невеличкого застілля, починалось благословення молодих батьками на шлюб. Проводи супроводжувались певними магічними обрядами. На порозі всіх гостей мати нареченої кропила свяченою водою. Коли молоді вертались після шлюбу, мати зустрічала їх в кожусі. Кожух символізував  багатство та достаток, виступав оберегом.

Святкування весілля

Після шлюбу та урочистої промови, розпочиналось весільне застілля. Страви на стіл подавались теж згідно місцевих звичаїв. Основною обрядовою стравою лемків був сир. На стіл його подавали найперше. Молоді їли зі спільного посуду. Символічно споживали мед та яєшню на молоці, щоб завжди бути разом.

Після застілля, молода переїжджала в дім чоловіка. Батьки та родичі благословляли дівчину та співали тужливих проводжальних пісень. Під такі ладканки дружки виносили придане молодої. Вивозили все возом чи санами із запаленими свічками.

У домі нареченого проводились обряди з приєднання невістки до нової родини. Її вітала свекруха, осипала молодих зерном, барвінком, грошима, цукром. На плечі нареченої вдягався кожух, а свекруха підводила її тричі до печі, де був хліб та бажала, щоб він в невістки ніколи не закінчувався.

Після гостини, готували молодим ложе. На Лемківщині свашки клали під постіль яйце, часник, борону, ярмо, аби захистити молоду сім’ю від злих сил.

Наступного весільного дня, молода демонструвала свої господарські уміння. По сніданку, відбувався один з найдраматичніших обрядів – знімання весільного вінка нареченої. Натомість молодий чи свашка одягали їй головний убір. Обряд називався “почепинами”. Більше дівчина не могла заплітати коси. 

Після почепин молоду перевдягали у вбрання заміжньої жінки, а молодий змінював сорочку. Тоді молода перетанцьовувала зі всіма гостями весілля. 

Завершення весілля

До дому нареченого приїжджали родичі молодої, яких за традицією, не хотіли пускати. Потім молода цілувала матір, брала хліб та приймала гроші від родичів. Був звичай на Лемківщині, коли староста ділив калач, а молода пригощала однією половиною своїх родичів, а іншою –  родичів молодого. 

Весь цей час співали жартівливих пісень, частувались традиційними стравами до пізньої ночі. Під ранок староста казав прощальне слово, дякував за гостину та бажав молодятам щасливого спільного життя. Всі гості співали молодим та родичам “Многая літа”.

Наступного дня були поправини – “сващини”. До дому молодого знову сходились гості на завершальну гостину. Через тиждень таке застілля влаштовували для гостей та родичів молодої в її домі. 

Сучасне лемківське весілля змінилось. Скоротилась тривалість та відійшли деякі традиційні обряди. Змінився весільний одяг з усіма атрибутами, музика, багато ладканок забулось. Попри це, є ті, хто передає знання та звичаї наступним поколінням і по сей день лемківське весілля зберігає свою традиційну основу та етнічну самобутність.

.,.,.,.